Більшість із нас, сидячи на дивані, любить уболівати за екологію, ставлячи лайки, погоджуючись з тим, що нещадно засмічуємо планету і з цим терміново щось потрібно робити. А потім хтось в гонитві за грошима розорює луки, хтось палить сміття, хтось не прибирає за собою в лісі, хтось викидає батарейки куди попало.
Наша громадянська активність, м’яко кажучи, не на високому рівні, але всі ми хочемо, щоб і у місті, і в країні, і в світі загалом був порядок і процвітання. Та знаходяться й такі, хто не сподівається на те, що якимось дивом все зміниться на краще, а самі починають ці зміни. Чи важко реалізувати ініціативи від ідеї до втілення, Сусідам.City розповіли активісти Менщини.
Врятувати Бистрицю
Микола Охонько, громадський активіст з Макошине:
– Торік при Менській міській раді відбулася екологічна дискусія. Я її ініціював за підтримки різних фондів, участь взяли фахівці з екологічних питань з громадської організації Let’s do it, Green Ukraine, громадська радниця ГО «Асоціації громадських радників України» Євгенія Рєзнікова та професор Київського інституту фізики Володимир Красноголовець.
З паном Володимиром під час прогулянки Менським зоопарком розговорилися про екологічну кризу. Від нього дізнався, що листяні породи дерев, а найкраще вільха та верба, піднімають рівень ґрунтових вод і тримають у певному горизонті. Так склалося, що навесні нинішнього року Десна не вийшла з берегів, і той каскад озер, що біля неї, не наповнився водою. У озеро Бистриця вода взагалі не зайшла. І я, згадавши поради професора, вирішив діяти.
Найперше, порадився з Віктором Шишем, лісничим Сосницького лісництва, і попросив допомоги. Віктор забезпечив саджанцями, а від мене залежало згуртування людей. Як я їх збирав? Допомогла велика сила Фейсбука. Я робив пости, анонсував акцію, запрошував небайдужих до неї долучитися. Спілкуючись з людьми, пояснював, для чого це робиться, просив про допомогу.
Також оголосив збір коштів на огорожу, адже поруч пасовище і треба вберегти саджанці від худоби
Дотримуючись карантинних правил, кожного дня акції по висадці дерев у нас працювали волонтери, люди не залишилися байдужими і прийшли допомогти. Завдяки всім їм біля озера Бистриця висадили близько тисячі дерев. За рекомендаціями лісничого садили густо, тож якщо частина і не прийметься, все одно результат буде гарний. При необхідності підсадимо восени чи наступної весни. Безкоштовно нам віддали для огорожі сітку-рабицю. Для людей є доступ до озера – двоє воріт та перелаз.
На жаль, серед місцевих жителів були й невдоволені. Нібито ми вкрали частину пасовища, ні з ким не порадилися. Але ми законів не порушували, адже прибережна зона не є пасовищем, будь-яка діяльність тут заборонена, крім посадки дерев. Огорожа не заважає вільному доступу до озера, бажаючі можуть зайти туди і відпочивати. Тим більше, вона тимчасова, поки не виростуть деревця.
Якщо зараз не врятувати водойму, то й трави тут згодом зовсім не буде
Навіть висаджених дерев замало, щоб врятувати Бистрицю. Озеро дуже швидко висихає. Тому, послухавши макошинських довгожителів, які розповіли, що тут раніше було багато джерел, вирішили розчистити і поглибити Бистрицю. Сподіваємося таким чином вивільнити джерела і наповнити озеро водою. А ґрунт потрібно з користю використати, бо це прекрасне органічне добриво.
Я звернувся до депутатки міської ради Людмили Леонтієвої, вона склала листа до міського голови Геннадія Примакова, планують надіслано запит від Менської ОТГ до депутата обласної ради Арсена Дідура, аби посприяли в організації й фінансуванні розчищення та поглиблення озера. Чекаємо на підтримку.
Лаунж-зона у гімназії
Олександр Уткін, президент учнівського самоврядування Менської гімназії, зараз готується до обласного етапу Всеукраїнського конкурсу «Лідер року»:
– Стан екології погіршується з кожним роком. Тому учнівське самоврядування гімназії вирішило не стояти осторонь, а починати діяти. Починати треба з себе, свого дому, своєї школи.
Ми звернули увагу на важливість сортування сміття. Спочатку учні 10-Б класу зробили з картонних коробок баки для різних видів сміття – пластику, скла, паперу. І встановили їх на кожному поверсі гімназії. Багато учнів і вчителі підтримали нас, зголосилися допомагати.
Натепер більшість учнів гімназії знають про сортування сміття і дотримуються правил. Оцінила наші старання міська рада і надала гімназії справжні сміттєві баки. Коли розпочався карантин, ми не припинили діяльність, а зняли ролик про сортування сміття, чому це важливо і необхідно робити кожному. Та розмістили його у Фейсбуці, аби привернути до цієї проблеми увагу і молоді, і старшого покоління.
Гімназисти малювали плакати та бесідували з учнями молодших класів
А ще у своїй передвиборчій програмі я пообіцяв зробити в нашій школі сучасну лаунж-зону, яка об’єднуватиме декілька підзон: інформаційну, спортивну, для відпочинку. Бо добре розумію, що гімназистам на перервах потрібно відпочивати. Допомагали працювати над втіленням ідеї в життя і друзі, і вчителі. Проектували, як вона буде виглядати.
Звертався за допомогою і до наших народних депутатів. Від одного так і не отримав відповіді. А згодом на відкриття спортивного майданчика і гімназії приїжджав народний депутат Олександр Сова і він погодився допомогти нам. Порадив швидше скласти кошторис і надіслати до його офісу, звідки через тиждень-два зателефонували та пообіцяли реалізувати наш проект. Це підтвердив і міський голова і що за літо лаунж-зону в гімназії зроблять.
Усе – для перемоги
Олексій Прищепа, організатор волонтерської групи Менщина HELP ATO (OOC):
– У квітні 2015 року друзі запропонували мені з’їздити у зону АТО провідати товариша. Тоді ми їздили до артилеристів Першої танкової бригади у село Воздвиженка. Оскільки займаюся відеозйомкою, взяв із собою камеру, зняв усе це, жахнувся і зрозумів, що треба хлопцям допомагати. Умови, в яких на той час перебували наші бійці, – просто нелюдські.
Мене підтримав мій товариш Олег Жураковський: каже, давай, в мене машина є, будемо возити допомогу. До нашої групи приєдналася Алла Головченко, яка, побувавши в АТО у ролі Снігуроньки, коли ми з подарунками їздили вітати хлопців з Новим роком, почала активно допомагати нам збирати допомогу захисникам.
Ми підняли сільські ради, школи, залучали всіх небайдужих. Люди приносили і продукти, і консервацію, теплі речі, одяг, усе необхідне для наших захисників на передову. За весь цей час ми з’їздили туди 16 разів.
Машина кожного разу була повністю завантажена, понад дві тонни
Ми не розділяли хлопців на наших чи не наших, хоча були й адресні передачі. Всі вони наші, захищають від ворога, щохвилини ризикуючи своїм життям. Тож коли дорогою зустрічалися розташування бійців, давали що треба і їм, обмінювалися контактами і надалі намагалися допомагати.
Тоді ще в Україні діяла соцмережа ВКонтакті, там створили групу Менщина HELP ATO, де оголошували про збір допомоги, про все звітували. Потім перейшли у Фейсбук. Фото, відео, квитанції, надходження на рахунок – все у вільному доступі, щоб люди знали куди йдуть їхні гроші. Крайня поїздка була у грудні 2018 року.
Тепер ми відправляємо посилки «Новою поштою» і допомагаємо більше нашим добровольцям. У тому числі бригаді парамедиків Ваttle for life, у яких своя машина, вони з передової вивозять поранених, одними з перших надають медичну допомогу. Часто, окрім ліків, перев’язочних матеріалів, бригада потребує запчастин для техніки. Робимо все можливе, щоб якнайскоріше їм те відправити.
Надходження грошей зараз суттєво зменшилося. А нині взагалі у людей криза. Та є постійні благодійники, які регулярно надсилають на рахунок гроші.
Де б ми не були, скрізь бачили дитячі малюнки на стінах у бліндажах. Їм важливо знати, заради кого вони там, що про них думають і не забувають. Коли разом з передачами отримують від школярів листи з подякою, словами підтримки і побажанням скоріше повернутися додому, це розчулює і зігріває загартованих мужніх чоловіків.
Я буду цим займатися, поки не закінчиться війна, а хлопці повернуться додому. І дуже вдячний усім нашим людям, які підтримують нашу справу і продовжують допомагати захисникам України. Без них ми мало б що могли зробити.
