Квітучий балкон на одній із п’ятиповерхівок у центрі Мени привертає увагу перехожих. А його власниця Наталія Губенко виявилася приємною і щирою жінкою. У вільний від роботи час Наталія поринає у домашню творчість.
Замість сміття будуть квіти
Спочатку проводить подвір’ям і показує місце, де раніше викидали сміття, а тепер вона насадила там квітів, самшиту, хости та інше. На ділянці росте вишенька, калина та інші деревця.
– Тут у нас і береза он яка гарна, навесні соку вистачило усім. А з вишень я зварила варення і компот. Колись вишеньку зламали, та вона відновилася, виросла і дає щедрий урожай, – розповідає Наталія. – Взагалі у нас зелене подвір’я. Люди насадили і троянд, і винограду, і багато квітів.
У квартирі – як на творчій виставці. Скрізь то паперові квіти, ніби щойно розквітли, то метелики, наче тільки присіли відпочити. Із кількості ікон зрозуміло, що в цій кімнаті місце для молитви. Адже господиня – людина віруюча.
Заспокійливо журчить вода у кімнатному фонтанчику, приємний запах дає запалена аромолампа, на дивані дрімають кішки Спарта і Діна. Атмосфера умиротворення і релаксу. Та й саме спілкування з Наталею – неначе сеанс антистресової терапії.
– Породисту Спарту ми взяли кошеням, вона дуже лагідна й спокійна. А Діночка може і пошипіти на незнайомих. Вона була маленькою і бездомною. Сиділа під лікарняною лабораторією, де я працюю. Не втрималася, забрала її додому, – розповідає про улюблениць Наталія. – І не шкодую. Ці пухнасті муркотливі створіння радо зустрічають мене вдома, коли стомлена повертаюся. Вони і заспокоять, і вислухають.
Герань, лелеки і годівничка
Проходимо на балкон, де квітне різнобарвна герань: біла, рожева, червона і малинова. Між вазонами – фігурки лелек, їжачка, мудрої сови, інших пташок. А для справжніх пернатих обладнала цілорічну годівничку, в якій завжди є чим поживитися: насіння, сухарики. Навіть грона калини, зібрані у пучки і розвішані на цьому диво-балконі, – також для пташок.
Крутяться яскраві вітрячки. Над головами колишуться кашпо з петунією та ампельною (звисаючою) геранню. Під будинком росте висока красуня-ялинка.
Господиня пригощає запашним чаєм, додаючи до нього сушені чорнобривці. Смачно і корисно. І кекс з волоськими горіхами і родзинками просто неймовірний!
За чаюванням Наталія Михайлівна розповідає про своє життя:
– Народилася я в Мені. Після школи навчалася у Новгород-Сіверському медучилищі на медсестру. Спочатку працювала 15 років у хірургічному відділенні, потім, вже років 25, у лікарняній лабораторії. А мама, Матрона Мусіївна Солдаткіна, все життя пропрацювала акушеркою у пологовому відділенні. Була не тільки гарним спеціалістом, але й дуже доброю й уважною людиною. Багато жінок згадують її теплими словами. На жаль, взимку цього року мама померла. Дуже її не вистачає.
Наталія ділиться, що на татовій і маминій могилах насадила гарних квітів, кущиків, поставила янголятків. Каже, що не любить, коли кладовище захаращують штучними квітами, вінками, які згодом втрачають красу. А скільки ж завдають шкоди довкіллю. Коли вже люди від мовляться від цього? Краще в пам’ять про рідних висадити живі квіти, вічнозелені рослини.
Щоб було чим пригостити
Подружнє життя у жінки не склалося. Але вона вдячна долі, що має двох чудових вже дорослих синів Дмитрія та Тимофія, яких дуже любить і пишається ними. Аж світиться, розповідаючи про їхні досягнення та як турбуються про неї.
А вона варить варення, робить консервацію, сушить яблука, груші, ягоди. Щоб було чим пригостити дітей. І друзям щедро наділити.
– Мені самій стільки не треба, вже і ставити нікуди, а коли є чим поділитися, отримуєш задоволення навіть більше, ніж коли подарунки приносять, – демонструє жінка баночки з різною консервацією. – Ось візьміть, напечіть пиріжків, це повидло з антонівки та ягід бузини.
