Жінка, виношуючи дитину, постійно про неї думає, розмовляє, задивляється у магазинах на малесенькі речі для новонароджених, мріє про майбутню зустріч і готова до того, що життя зміниться. У чоловіків це відбувається по-іншому. Поступово і по-чоловічому серйозно та відповідально. Своїми думками, емоціями та досвідом з Сусіди.Сіty діляться молоді менські чоловіки, які нещодавно стали татусями.
Сергій Єсипенко, 25 років. Дружина – Діана, донька Маргарита – 10 місяців
Ми зустрічалися з Діаною три роки. А потім зрозуміли, що вже хочемо мати дитину. Одружилися. Чи зрадів, коли дізнався, що Діана вагітна? Звісно, адже ми цього хотіли і чекали.
Через дев’ять місяців на світ з’явилася донечка. Я хотів дівчинку, а Діана – хлопчика. Домовлялися, що доньку назвемо Маргаритою, а якщо буде син, то Артем. На УЗД дізналися, що буде дівчинка. Тож ще до народження називали Маргаритою.
Спати ночами донька давала. А тепер прокидаємося разом. О 6–7 ранку вона вже хоче їсти, а мені час збиратися на роботу. Працюю два дні зранку до пізнього вечора, а потім маю два вихідні. Отже на спілкування з дитиною часу вистачає, і я не пропускаю її зростання і різні важливі моменти.
Так приємно, коли дитина тобі радіє, тягнеться рученятами. В ходунках прибігає до мене, хапає за штанину і на руки проситься. Маргарита знає всіх родичів, до всіх тягнеться – до бабусь-дідусів, прабабусь-прадідусів.
Розуміння, що я вже батько, прийшло не одразу. Разом з донькою росте і відчуття важливості своєї ролі у її житті, відповідальності. Я не хочу бути просто суворим татом. Хочу бути для неї другом, до якого завжди можна підійти, поділитися тим, що хвилює, чи порадитися з будь-якого питання.
Це не просто. Ось, наприклад, зараз хотілося б давати їй тільки любов та ласку, а доводиться інколи бути й суворим татком, щось забороняти, щоб не наробила шкоди.
Олександр Гавриш, 25 років. Дружина – Аліна, син Максим – 7 місяців
Ми не очікували, що так скоро у нас з’явиться дитинка. Звістка була несподіваною, але радісною. Я хотів сина. Аліні це не було так важливо – хоч син, хоч донька, головне, щоб дитина була здорова.
Перші години, коли дізнався, що став батьком, перебував у шоковому стані, коли не знаєш, як буде далі. А потім прийшло розуміння, що життя змінилося і не належить тільки нам, тепер все буде заради сина.
Коли вперше взяв Максима на руки, такого крихітного, боявся впустити. А тепер вже він підростає, любить сидіти в мене на спині чи животі, повзає, кусається (саме ріжуться зубки).
Вночі до нього встає дружина, бо годує. А я більше намагаюся допомагати вдень і пограти з сином. Графік моєї роботи: два дні робочих, два вихідні. Коли йду на роботу, він ще спить, приходжу – вже спить. А у вихідні граємося.
Зараз йому не цікаві іграшки, більше подобаються прості речі, наприклад, целофановий пакет. А оскільки живемо в приватному будинку, то Максим має можливість знайомитися з довколишнім живим світом: із задоволенням спостерігає за курочками, качечками. Особливо любить гладити кроликів.
Інколи з дружиною кудись виходимо поспілкуватися з друзями. Але не надовго. Через пару годин син починає потребувати нашої присутності. І він завжди в пріоритеті. Адже нам хочеться, щоб все у нього було добре, зробити все якнайкраще. І не важливо, чого це коштуватиме. Якісь свої турботи відсуваєш на дальній план.
Маю на увазі не тільки матеріальні блага для дитини. Головне, щоб він мав достатньо спілкування з нами, щоб ніколи не відчував дефіциту нашої уваги. Знаю по собі, як це важливо. В мене батько моряк. Півроку був у морі, півроку – вдома. Коли його так довго не було, мені дуже не вистачало спілкування з батьком.
Хочу бути для Максима другом. Таким, як для мене був і є мій тато. Якщо спілкуватися зі своєю дитиною, довіряти, підтримувати, чути один одного, радитися з різних питань – тоді немає потреби тримати її під постійним контролем і у суворій дисципліні.
Микола Гуза, 27 років. Дружина – Марина, донька Анастасія – 8 місяців.
Одружився, коли мені було 25 років. До народження дитини вже був готовий, хотів стати батьком. Працюючи у фізкабінеті, робив масажі й маленьким пацієнтам. Найменшому було півтора місяці. Тож діток не боявся.
А коли прилетів у пологовий будинок і перший раз взяв донечку на руки – піт котиться, руки тремтять. Відчуття ні з чим не порівняти!
Розумієш, що це неймовірна відповідальність. І раніше біг додому з роботи, а коли ще й дитина чекає – взагалі летиш. Хочеться з нею бавитися, тримати на руках, бачити, як росте, розвивається. Це сенс нашого життя.
Друзі, які декілька років одружені та ще не стали батьками, говорять, що без дітей погано. Не дай Бог жити без дітей!
Спочатку я просто хотів дитину. А потім мріяв про донечку. І був щасливий, дізнавшись, що у нас буде дівчинка. Перші три дні взагалі не спав – прислухався до її дихання ночами, вивчав її, робив масажі, згодом перевертав на животик.
Донька росте. Вже ходить у ходунках, добре сидить, повзає. На вулиці любить гуляти. Грається на кухні – дістає з шухлядки кришечки, складає так, як треба. Говорить три слова: «баба», «папа» і «ка» (киця). Коли каже ка – тікають всі коти, бо Настя любить їх тягати.
Виховуючи дитину, потрібно давати їй свободу. Звісно ж у розумних межах. Але не нав’язувати своє. Виявляти саме її таланти і допомагати їх розвивати. Хоче малювати – хай малює, хоче танцювати – ведіть на танці. І в садок треба ходити, щоб вміла спілкуватися і розвивалася.
Треба говорити з дитиною, пояснювати і довіряти. Якщо постійно все забороняти – буде вчитися брехати, тікати, матиме секрети. Дружіть зі своєю дитиною!
