Протягом багатьох років внутрішній туризм був менш привабливий для українців, ніж закордонний. І це не через те, що наші туристи надто активні, а тому прагнуть побачити визначні пам’ятки та дізнатися щось нове. Адже насправді багато українців, потрапивши до Туреччини чи Єгипту, навіть не покидають своїх готелів. Але є люди, які бачать справжні перлини поруч із собою. І не втомлюються відкривати все нові і нові диво-куточки рідного краю. Із Сусіди.City своїм досвідом поділилися Ольга Чепіга із Сосничини та Ярослав Бондаревський зі Сновська
Встигнути скрізь
З Ольгою Чепігою доля звела декілька років тому під час одного обласного педагогічного заходу. Вдруге зустрілися знову в Чернігові, куди привезли учнівські команди на історичний квест. Згодом потоваришували в соціальній мережі Фейсбук, переважно через який підтримуємо спілкування і дотепер.
Слідкуючи за стрічкою новин Ольги Миколаївни, одразу можна помітити, наскільки вона цікава людина. Любляча дружина та мама, шанована вчителька, науковиця, велика патріотка свого села Чорнотичі, що на Сосниччині, природолюбка, краєзнавиця. А ще її можна назвати вправною блогеркою, бо про всі новини в освіті, успіхи та досягнення учнів її школи, враження від чергової подорожі, цікаві зустрічі та знахідки можна дізнатися від неї.
Але чи не найбільший захват викликає можливість прослідковувати за черговою подорожжю Ольги Чепіги
У звичайні вихідні – тури вихідного дня в межах Чернігівщини, якщо відпустка – поїздки на Закарпаття, Поділля, до Полтави, Львова. Десь Ольга Миколаївна побувала вже декілька разів, бо є місця, що мають особливу ауру, від якої набираєшся сили і натхнення.
Люби і знай свій рідний край
– Я дуже люблю подорожувати саме рідним краєм, – ділиться Ольга Чепіга. – Тому продумую все заздалегідь. Як тільки дізнаюся, що неподалік відбуватиметься якийсь цікавий захід, то обов’язково планую побувати там, побачити все на власні очі. Саме так було, коли почула про Олега Луцука, гончаря зі Стольного: як тільки дізналася, що він проводить майстер-класи, мрія про участь не полишала, допоки не втілила її в життя.
А ще Ольга Чепіга побувала у Корюківці на фестивалі «Гурок-фест». Навіть просто проїжджаючи якимось населеним пунктом, не оминає нагоди зупинитися біля цікавого об’єкта – церкви, хай навіть напівзруйнованої, криниці-журавля», розмальованого будинку чи хвіртки. Зупиняється, розпитує історію, обов’язково сфотографується. Часто з таких поїздок привозить окремі експонати для краєзнавчої музейної кімнати, яку разом із колегами та учнями планують облаштувати в Чорнотичах.
Хоча після одного майстер-класу від Олега Луцука гончаркою Ольга Чепіга не стала, але задоволення від дотику до глини отримала неперевершене
Непосидючість Ольги Чепіги викликає у її учнів та колег як захоплення, так і великий азарт та прагнення робити так само. Серед своїх друзів вона має багато однодумців. Саме завдячуючи їхньому ентузіазму і відбуваються різноманітні туристичні поїздки, екологічні акції. І обов’язково – фотозвіт з коментарем про побачене, почуте, випробуване. Та такий звіт, щоб запалити в інших бажання спробувати, зробити, призвичаїтися відпочивати саме так! І разом з цим ще більше полюбити свій рідний край: починаючи від свого села, продовжуючи Сіверщиною і врешті – таку неповторну нашу Україну.
Здорове тіло, здоровий дух
Ярослав Бондаревський після закінчення Харківського національного університету внутрішніх справ, де отримав фах слідчого, зрозумів, що прагне в житті іншого. Оскільки ще зі шкільної пори захоплювався спортом, то своє майбутнє бачив у тому, щоб пропагувати іншим здоровий спосіб життя. Хоч, здавалося б, і вистачало власних знань, отриманих переважно самоосвітою, але Ярослав успішно закінчує Київський національний університет фізичного виховання та спорту за спеціальністю «Фізична реабілітація».
У школі в Сновську, куди прийшов працювати вчителем фізкультури, діти одразу полюбили молодого викладача. Бо він після уроків не поспішав додому, а навпаки, окрім основного педагогічного навантаження, ініціював у школі роботу гуртка з фізичного удосконалення. Назву йому обрали «Легіон».
За короткий проміжок часу Ярослав зміг згуртувати навколо себе і дітей, і дорослих
Перший рік він функціонував тільки завдячуючи ініціативності Ярослава та його вихованців: чітко визначений графік, придбання та виготовлення власноруч спортивного інвентарю. Це вже згодом знайшлися і години гурткової роботи, за які тренер отримував зарплатню, і благодійники, завдяки яким поповнили кількість спортивних знарядь.
На заняття стали проситися навіть учні з інших шкіл, не тільки міських, а й з сіл Сновщини. Не відставали від дітей і батьки: навіть мами попросили вчителя, щоб він у своєму графіку знайшов час для тренувань з ними.
Ось уже декілька років поспіль заняття в спортивному клубі «Легіон» є одними з улюблених для юнаків та дівчат Сновщини. Навіть закінчивши школу, приїжджаючи на вихідні чи канікули з нових місць навчання, вони часто навідуються на заняття.
Від спортивних снарядів – за кермо велосипеда
Але і на цьому азарт та ініціативність Ярослава Бондаревського не вичерпуються. Незважаючи на те, що службових обов’язків додалося (вже більше року він є завучем школи з виховної роботи), заняття відбуваються, як по армійському розпорядку. А у вихідні чи на канікулах він зі своїми «легіонерами» подорожують велосипедами дорогами Сновщини. Саме під час таких мандрівок діти, полишивши сучасні ґаджети, ще більше дисциплінуються, знайомляться з населеними пунктами рідного краю, спілкуються та згуртовуються між собою.
Ось і цього літа група сновських підлітків, до якої входили і хлопці, і дівчата, разом з наставником відпочивали в триденному велосипедному поході. Було все: переїзди, купання в Снову, привали з дружньою розмовою біля вогнища і ночівля в наметах.
Враження від таких подорожей Ярослав не приховує. Все задокументовано у фото та відео, які поширює через соціальні мережі
На питання, чи не має бажання поїхати на море, відпочити від роботи і вихованців, Ярослав Бондаревський має чітку відповідь:
– Окрім домашніх справ, спілкування з родиною та друзями, велику частину вільного часу присвячую тренуванням. Коли ж виникає бажання побути на самоті, то я знову беру свого «двоколісного друга» і вирушаю в подорож. Інколи – знайомими стежинами, інколи – новими, раніше незвіданими. А якщо дозволяють час і погода, їду на далекі дистанції, аж до сусідніх громад. Завдяки залізниці можна трохи зекономити сили: сідаєш із велосипедом рано вранці на приміський поїзд Сновськ-Бахмач і їдеш чи до Мени, чи до Макошиного. А додому – вже велосипедом.
– Звісно, під час веломандрівок втомлюєшся, – зізнається Ярослав Бондаревський. – Але ця втома приємна, оскільки іноді про неї забуваєш, бо натомість отримав позитивні емоції від побаченого. А головне криється в тому, що часто ми рвемося кудись далеко, сподіваючись побачити якесь диво за сотні, тисячі кілометрів, хоча зовсім не помічаємо чудесного поряд.

