Про те, що Росія може здійснити повномасштабний наступ на Україну, говорять і по телевізору, і по радіо. Але завжди з приміткою: «Не треба хвилюватися». Від цього люди, які не знають реальної ситуації, починають боятися ще більше.
На місцях про загрозу ворожого вторгнення воліють не говорити навіть ті, хто знає більше за інших і може фахово оцінити загрозу. Разом з тим, ніби рядові новини, в Інтернеті з’являються інструкції, як діяти в разі надзвичайних ситуацій, як реагувати на попереджувальні сигнали, артобстріли, як зібрати «тривожну валізу» тощо.
Чи вважаєте ви реальною загрозу вторгнення Росії в Україну? Чи знаєте, як діяти під час обстрілів? Чи маєте вдома «тривожну валізку»? Ми поцікавилися думкою мешканців Корюківщини, які у різні роки на власні очі бачили війну.
«Тривожної валізки» не маю
Олександр Камишний, машиніст шпалеро-друкувальної машини фабрики шпалер, учасник АТО:
- У мене немає вдома «тривожної валізки». Вважаю, що Росія не скоїть повномасштабного наступу на нас. Я не можу оцінити правильно, що ж нині відбувається на українсько-російському кордоні, але напевне Росія так показує свою силу Україні чи заходу. Хай там як, але наша держава між Росією та іншими західними країнами стала сірою зоною.
Якби ми колись не здали свою «ядерну валізку», ситуація була б зовсім іншою. А тепер на припинення війни можна очікувати хіба зі зміною влади в Росії, точніше – президента.

Ніхто й нічого не знає з того, що мав би
Валерій Гулицький, водій Холминської школи, ветеран війни в Афганістані:
- Загрозу нападу Росії на Україну вважаю реальною. На мою думку, наші люди не готові до цього. Бо як діяти та реагувати в разі ворожого нападу, хто знає? Чи хто про це розповідає?
У нашій школі в підвалі є укриття, там тир зараз, лавки встановлені. Але наскільки воно функціональне, скількох людей зможе вмістити в разі потреби й чи надійне? Колись найнадійніше укриття в Холмах було в підвальному приміщенні на території спиртзаводу. Чи збереглося тепер – невідомо.
Щоправда, у школі проводили тренувальні евакуації на випадок надзвичайних ситуацій. А більше ніхто й нічого не знає з того, що мав би. От, взяти хоча б територіальну оборону, яка першою повинна відреагувати в разі появи ворога на місцях. Хто туди увійшов з наших земляків, як їх навчають і де? До кого звернутися в разі чого? Люди не знають.
«Тривожна валізка» в мене була завжди наготові, коли працював міліціонером. Дружина справно слідкувала, щоб консервні банки не здулися від часу. Напевне, і тепер у кожного правоохоронця та рятувальника вона є. Решта, мабуть, і не знає, що це таке.
Щодо взяття на військовий облік жінок, то нічого дивного в цьому немає, якщо потім їх тренувати й навчати військової справи. А інакше навіщо й брати на облік? Ну що моя дружина, яка працює прибиральницею в школі, робитиме у війську? Викладатиме «швабровєдєніє»?
Військовій справі вчитися треба. Як, приміром, це відбувається в Ізраїлі. Їхні жінки нарівні з чоловіками постійно навчаються й тренуються, мають удома зброю та вміють нею користуватися, знають, як діяти в разі будь-якої загрози державі.



