Про цю незвичайну родину Сусіди.City написали на початку березня. Із соцмереж дізналися, що жінка й чоловік із сусідньої громади перебувають з 27 лютого в пологовому відділенні Корюківської райлікарні, що їм дуже сутужно з харчами, тому без допомоги добрих людей не обійтися.
Обидва мають інвалідність
Олександрі Вариводі 30 років, вона має інвалідність з дитинства, пересувається на візочку. Її чоловіку Сергію – 35, в нього ДЦП. Жінка уродженка Дніпропетровщини. З Сергієм разом уже майже п’ять років, зараз мешкають у Сновську, звідки він родом. Оселилися в будиночку, який дістався чоловіку у спадок від бабусі.
Двоє осіб з інвалідністю, зрозуміло, великих статків не мають, але дуже хотіли дитину. Перша вагітність несподівано обірвалася. Вирішили спробувати ще раз. Лікарі давно попередили Олександру, що доведеться робити кесарський розтин.
І хоча до пологів залишалося ще близько трьох тижнів, за найменшої можливості її з чоловіком доставили швидкою допомогою в Корюківську ЦРЛ. Вичікувати було нічого, адже 24 лютого розпочалася російсько-українська війна, і ніхто не знав, яка ситуація буде надалі.
У лікарні
Уже зараз, коли найтяжче позаду, Олександра згадує, як після першого огляду її, корюківський лікар – гінеколог, завідувач відділення Валерій Гордійчук узявся рукою за серце. Медик розумів, що жінка, яка самостійно не пересувається, має цукровий діабет, високий артеріальний тиск і ще багато «діагнозів» - це пацієнтка щонайменше обласного рівня пологового.
Але в цей час саме почалися проблеми з харчами, в магазинах спорожніли полиці, не було вдосталь навіть хліба. Олександра наважується звернутися через соцмережі до небайдужих людей, аби допомогли хоча б чимось, бо їсти хотілося страшенно.
Лікарняні страви змітали з тарілок швидко, та голод вгамувати не вдавалося. Не мала родина майже нічого й для майбутнього немовля. Хіба що кілька пелюшок і бодиків. Сусіди.City першими завітали до подружжя в лікарню.
Побачили розгублених і голодних дуже симпатичних молодих людей, які попри все намагалися посміхатися. На запитання, що вам потрібно, відповідали стримано: «Трохи їжі, можливо, коляску для немовляти, бо без неї ніяк».
Безмежна вдячність
Олександра та Сергій не могли навіть сподіватися на таку шалену реакцію корюківчан. Люди телефонували, розпитували, а потім приносили до лікарні хліб, суп, смажену картоплю, сало, консервацію, варення, крупи, яйця.
Харчами ділилися з іншими жінками в пологовому, варення й крупи віддавали на кухню, щоби варили супи та компоти для пацієнтів. Медсестрички й санітарочки теж підгодовували, чим могли. Подружжя сновчан дуже вдячне всім, кажуть, що корюківчани – надзвичайно щедрі люди, турботу яких вони ніколи не забудуть.
Люди передали багато дитячих речей, ковдрочки, засоби гігієни, памперси тощо. Олександра розповіла, що саме тоді в пологовому закінчилися «бебі-бокси», щоправда, для них один залишили. Та молоді батьки відмовилися від нього, хай дістанеться тому, хто більше потребує.
Частину речей теж залишили в пологовому, згодяться іншим породіллям.
Олександра не знає, як звати людей, які своєю турботою дали надію, що все у них буде добре. Тому, користуючись нагодою, дякує кожному, зичить щастя та миру.
Щире «спасибі» подружжя каже своєму лікарю від Бога Валерію Гордійчуку та всьому медичному персоналу пологового відділення. Ці люди починали свою зміну з них і закінчували ними. З радістю носили пакунки від благодійників і самі допомагали.
Олександра згадує, як у молодої жіночки з сусідньої палати після пологів упав гемоглобін, вона ледь трималася. А ліків теж спочатку не було. Тоді одна з працівниць пологового напекла млинців із печінки й принесла їй. Пізніше, завдячуючи міській владі, у лікарні почали з’являтися дефіцитні ліки, стало легше.
Народження первістка
Лікар Валерій Гордійчук намагався відкласти пологи Олександри хоча б до 38 тижнів. Але в жінки почав стрімко підвищуватися артеріальний тиск. Зрештою, на консиліумі з іншими фахівцями прийняли рішення робити кесарський розтин на 37 тижні вагітності.
Пологи для Олександри були дуже важкими. Опісля них - чотири тижні на крапельницях, заборона підійматися. Лікар, медичний персонал, чоловік – усі були поруч.
До 1 квітня щасливі батьки перебували в лікарні, а потім на таксі дісталися Сновська. Проводжали їх усім відділенням. Якраз на чергуванні була та зміна, що й зустрічала їх місяць тому. Так і прозвали цю сновську родину - довгожителі корюківського пологового.
Удома
Коли Олександра, Сергій і маленька Аделіна приїхали додому в Сновськ, до них одразу прийшли місцеві волонтери. Забезпечили харчами, молочною сумішшю, бо у мами немає молока, памперсами, іншими потрібними речами.
Іхній донечці вже майже місяць. Намагається тримати голівку, перевертається на животик. На наше прохання надіслати фото, мама каже, що поки зарано. Спочатку треба похрестити маля, а майбутні куми мешкають далеко, аж на Дніпропетровщині.
Біля Дніпра перебувають 51-річна мама та 53-річний тато Олександри, 85-річна бабуся. Бабуся – ще той «живчик». Вона бачила Другу світову, знає не з чуток про голодомор. Каже - ніколи не думала, що знову доведеться переживати такі жахіття.
Згадуючи давню війну, каже, що навіть фашисти не були такими звірами, як нині росіяни. Хто б міг подумати! Бабуся всю їхню родину заряджає оптимізмом. Старенька жінка ще ходить без палиці, копає й садить город під звуки снарядів, що падають неподалік, та під рев літаків над головою. Вона свято вірить у нашу перемогу, а разом із нею - і вся їхня родина.
