За два дні до початку російсько-української війни нашу землячку Анну Шолом поклали до пологового відділення Чернігівської районної лікарні. Молода жінка навіть уявити не могла, що народжуватиме під звуки ворожих снарядів, які руйнуватимуть наше славне місто легенд.
Їхня історія
Анна народилася й виросла у селі Олександрівка, що на Корюківщині. У цьому населеному пункті зараз мешкають її мама та 14-річна сестра. А віднедавна сільська родина поповнилася ще трьома членами: у батьківській хаті тимчасово поселилися 25-річна Анна, її 27-річний чоловік Віталій та маленький Давид, якому судилося побачити світ саме 24 лютого 2022 року.
Історія цієї родини особлива. Адже бодай на годину щось змістилося у часі – і все могло б піти за зовсім іншим сценарієм. Щасливі Анна та Віталій із нетерпінням чекали первістка. Готувалися, знали, що доведеться робити кесарський розтин.
Анна і Віталій до війни
Мешкає молода родина у приватному будинку разом із батьками чоловіка в Михайло-Коцюбинському, що неподалік Чернігова. Усі члени родини до війни працювали в обласному центрі. Щоранку своєю автівкою дружно вирушали на роботу, а надвечір поверталися додому. Віталій повіз дружину до пологового відділення Чернігівської районної лікарні 22 лютого. Усе було за планом. Навіть домовилися, що назвуть синочка Давидом.
Почалася війна
Анна згадує ранок 24 лютого наче в тумані. Все змінилося в одну мить: тривога, сирена, жахлива новина, що росія напала на Україну. Пацієнткам сказали швидко взяти якісь речі й спускатися до сховища. Проте Анні тоді потрапити до укриття не судилося, почалися перейми і її поклали на операційний стіл.
Уже за кілька годин Давид богатирським голосом сповістив про своє народження. Ще п’ять днів Анна з немовлям провели у лікарняному підвалі. А ворог увесь цей час безжально бомбив Чернігів. Хтозна, що було б з нею та дитиною, аби їх не прихистила в себе хрещена чоловіка.
Після їхнього від’їзду, а забирала з пологового породіллю з немовлям поліцейська машина, буквально назавтра ворог кинув смертоносні бомби на Чернігівську райлікарню.
Анна вдячна чернігівським правоохоронцям за допомогу
Хрещена Віталія мешкає в одному з чернігівських гуртожитків. В її кімнаті розмістилися четверо дорослих і маленький Давид. Під час численних обстрілів мешканці виходили з кімнат і лягали на підлогу в коридорі. Часто там лишалися й ночувати.
Найщасливішими митями для молодої мами були дзвінки чоловіка. Він же змушений був перебувати в окупованому рашистами Михайло-Коцюбинському, який ворог захопив 26 лютого. Ні виїхати, ані в'їхати ніхто не міг. Окупанти встановлювали свої жорстокі порядки, залякували місцеве населення.
Не завжди був мобільний зв'язок. Припинили подавати воду, електрику. Інколи, по кілька днів не чула вона рідного голосу. А тато своєю чергою ніяк не міг побачити синочка. Дякуючи хрещеній, Анна не голодувала, хоча мерзнути довелося, бо за деякий час у гуртожитку зникло тепло. Електрика ще була.
Ризикове рішення
Мама Анни місця собі не знаходила в Олександрівці. У Чернігові доньці з онуком було дуже небезпечно лишатися, а як вибиратися з немовлям? В кого тільки не просила допомоги! Шукали вихід усі, намагалися допомогти староста села Антон Редін, місцеві люди, олександрівці.
Одного дня вона зателефонувала Ані й сказала:« Я дізналася, що молодий чоловік своєю автівкою завтра виїжджатиме з Чернігова в Корюківку. Дала йому твій номер телефону – вирішуй!» І Анна ризикнула.
В одному селі в них закінчилося пальне і транспорт зупинився. Що робити? Допомогли місцеві чоловіки, яким втікачі з блокадного Чернігова дуже вдячні. Свій автомобіль довелося лишити в тому ж селі, а далі, до переправи через Десну, їхати в чужому.
Потім пливли через Десну на старенькому катері, на дні якого плюскотіла льодяна вода. А вже на тому березі їх чекала інша автівка, яка й доставила всіх до Корюківки. Звідти добрі люди, сусіди з Олександрівки, бусиком довезли до рідного села. Після десяти годин важкої дороги мамин борщ, мабуть, видався справжнім делікатесом.
Анна з Давидом у Олександрівці
«А що Давид, як він переніс такий довжелезний і небезпечний шлях», - запитую в Анни. Каже, що його взагалі не було чути, напевне, стане колись мандрівником.
Зустріч тата й сина
Віталій більше як місяць був в окупованому Михайло-Коцюбинському. І тільки-но рашистів погнали українські війська, вирушив до Олександрівки, щоб нарешті познайомитися з сином. Тепер вони усі разом, і дуже щасливі від того.
Анна й Віталій тепер разом
Молода родина розуміє, що кожен повинен докладати усіх зусиль, аби наближати нашу перемогу. Зараз готуються до сільськогосподарських робіт, садитимуть городи. А ще у мами велике господарство, тому роботи всім вистачить.
Анна - швачка, хоча останні п'ять років працювала в магазині продавцем. Віталій добре знається на автівках, водій з досвідом. Маленький Давид теж вправно виконує свою місію: посміхається на всі боки та радує свою велику й дружну сім'ю веселим «гулі-гулі».
