Ох і наробив же переляку стоматолог Микола Тунда на цілу Сновщину, коли раптом виявилося, що його вже немає там! Звісно, виявили це не одразу, бо в перші дні війни було не до того. Але як тільки ворога вигнали з Чернігівщини, всі одразу заметушились із запитанням: «Куди ж подівся Тунда?» Навіть ті, кого на той момент зубний біль не доймав. Усе тому, що в Сновську Миколу Дмитровича ось уже три десятиліття знають як одного з найвідоміших стоматологів-хірургів чи не в усій області. А він далеко і не пропадав. Просто зараз практикує вже не в Сновську, а на своїй рідній Менщині.
Стоматологію йому обрали вчителі
– Питання про те, що я колись повернуся на Менщину, для мене ніколи не виникало, – розповідає Микола Тунда. – Було інше питання: коли це станеться? Так само, як і тоді, коли мені довелося робити вибір, чи залишатися в далекому Казахстані, чи повертатися на Батьківщину. Звісно, що я обрав друге, бо тут моя рідна земля.
Хоча спочатку навіть не знав, куди йти навчатися далі. Тому інститут йому підказали вчителі. Пригадуючи середину 70-х років, Микола Дмитрович порівнює тодішніх абітурієнтів із сьогоднішніми:
– Тоді вступити до медичного інституту випускнику сільської школи було практично неможливо. Я у свої 17 років мав таку позицію, що не вступити до вишу через провал вступних екзаменів – це сором. Тому доклав усіх зусиль, аби зі мною такого не сталося. Коли ж став студентом, то зробив висновок, що мені пощастило, бо серед моїх одногрупників були такі, які зробили це аж на п’яту спробу.
У Казахстані думав про Україну, а в Сновську – про Киселівку
До Казахстану пан Микола потрапив за розподілом. З теплом згадує ті 12 років, що прожив там, бо це був період молодості.
– Я сам схотів туди, бо знав, що Казахстан – це величезна за площею країна, а лікарів мало, – згадує Микола Дмитрович. – Там я працював у щелепно-лицьовому відділенні лікарні. Такі відділення є тільки в обласних лікарнях.
І в цьому Мені тепер дійсно пощастило. Бо жодне з подібних міст і містечок Чернігівщини не може похвалитися тим, що має у себе фахівця такого рівня.
Коли у 1993 році він з родиною остаточно вирішив повернутися на Чернігівщину, то, звичайно, одним з критеріїв вибору місця проживання була саме робота, яка б знаходилася не зовсім далеко від батьківського дому. Тоді навіть не було різниці, де це буде: в Мені, Сосниці, Корюківці чи Сновську. А надто дружині та двом синам. Бо вони їхали з татом.
Микола Тунда у Сновську
– В управлінні охорони здоров’я в Чернігові мені запропонували Сновськ, бо саме там була вакансія, – пригадує Микола Тунда. – Я погодився. Отримав приміщення під житло поряд зі стоматологією, якому я за 15 років надав божого вигляду. Але весь час розумів, що це не останнє місце мого перебування. Щотижня я брав велосипеда, сідав з ним у робочий потяг і їхав до зупинки «64-й кілометр», щоб потім польовою дорогою прямувати до Киселівки, де жила мама.
– Після смерті матері чотири роки тому я вже потроху робив ремонт у батьківському домі, – розповідає Микола Дмитрович. – До того мама, як, мабуть, і більшість людей старшого покоління, на мої намагання затіяти ремонт «накладала табу». Чесно кажучи, цього року я ще не збирався переселятися остаточно. Як мінімум, планував це зробити десь через рік. Але війна все прискорила. Згадуючи розповіді мами про війну, голод, холод та розруху, я вирішив перебратись у село, зайнятися натуральним господарством. У Сновську у мене було десь дві сотки городу, а тепер маю величезний город у Киселівці. Це дуже важливо сьогодні, бо живемо в непрості часи.
Люди стали уважнішими до здоров'я зубів
Микола Тунда жартує, що наскільки не критикують зараз планову економіку, але у нього життя іде поки що за тим планом, який він складає сам собі. Коли працював у Казахстані, знав, що там він пробуде років 15 і обов’язково повернеться в Україну. Потрапивши до Сновська, знав, що там буде не останнє місце його роботи. Так все і є. Збулося заплановане і стосовно місця роботи в Мені. Про нього лікар домовився теж заздалегідь.
– Колись мій молодий колега Максим Гаврик проходив у Сновську інтернатуру, – ділиться Микола Тунда. – Ми тоді з ним потоваришували. Потім він у Мені, відпрацювавши три роки в державній стоматології, зайнявся приватною практикою. Саме тут знайшлося місце і для мене. Працюємо тепер разом: він надає послуги з терапевтичної та ортопедичної стоматології, а я – з ортопедичної та хірургічної.
Микола Тунда (праворуч) та Максим Гаврик вже п’ятий місяць співпрацюють у стоматологічній клініці «Стоматлюкс»
Микола Тунда каже, що останніми десятиліттями помічає тенденцію – люди уважніше почали стежити за здоров’ям зубів. На його думку, пов’язано це насамперед з підвищенням культури людей. Особливо це помітно серед представників молодшого покоління, яке розуміє, що від стану зубів залежить і зовнішній вигляд, і загальне здоров’я.
За п’ять місяців, відколи лікар Микола Тунда працює в стоматологічній клініці «Стоматлюкс» у Мені, про нього вже знає все більше і більше пацієнтів. Переважно – земляки-меняни. Також їдуть пацієнти з Березни та Сосниці. Водночас нарешті знайшли свого лікаря і сновчани. Кожного дня хтось приїжджає зі Сновщини. Бо довіряють лікарю.
