«Писати вірші — непросто. Поезія — це стан душі», — вважає молодий ірпінець Андрій Мисник, у якого бабуся живе в Корюківці. Коли він приїхав до нашого міста знову, з ним поспілкувалася Зоя Шматок з пресцентру районної ветеранської організації. Ось що розповів цей чоловік про війну, своє захоплення та як рятувався від російських окупантів.
Корюківка — це рай
Як він потрапив до Корюківки? Тут живе його бабуся Марія. От і навідався зі своїми рідними на Різдво. Восени приїздив на 80-річчя бабусине. Як він потрапив до Корюківки? Тут живе його бабуся Марія. От і навідався зі своїми рідними на Різдво. Восени приїздив на 80-річчя бабусине. І весною був — картоплю садив. Бабусі велика поміч!
Були легші часи — Марія сама до Ірпеня збиралася й їхала. Молодшою сил мала більше. Вже багато літ набігло, далекі подорожі не для неї. Коли ж гостювала в синів, то онук Андрійко вірші свої читав і пісні співав.
— Невже це ти сам склав? — перепитувала бабуся. Їй усе не вірилося, що це він, її внучок, уже виріс. Раніше як літо, то з бабусею на лавочці біля хати малих друзів збирає. А то йдуть на город — до помідорів й огірочків. Дожидають полуницю і не знають, що з абрикосами вдіяти — сила-силенна їх родила. Підросла сестричка Юля, то вони вдвох в усі куточки заглянуть. У бабусі квітів перед хатою, наче маку — всі різні, яскраві, ніжні, високі й низькі, пишні й не дуже. Рай тут і більше нічого.
Андрій з ріднеюФото: Надане А. Мисником
Іменини у перший день війни
Дорослий Андрій має дружину Софію та доньку Ванессу. Ім’я своїй маленькій він дав сам. Хотів, щоб воно було гарне, відрізнялося від інших. Її не хрестили в церкві. Андрій сказав, що донечка виросте, тоді й похреститься, прийме віру, яку забажає сама.
24 лютого 2022 року у Ванесси був день народження — виповнилося три роки. Андрій із Софією запросили найближчих родичів. Але зранку цього дня почалася війна. У небі — літаки, зовсім близько — вибухи. Та гості все ж зібралися. Думалось, що минеться. Однак раптом щось розірвалося майже поруч.
— Все! — сказав Геннадій Мисник, батько Андрія. — Треба виїздити! Немає часу на збори.
У чому були — в тому й поїхали. Мати лише заскочила додому за грішми.
— Ми рухалися в бік Житомира. Але як їхати, коли над нами літають ворожі гелікоптери? Скупчення машин. Хвилини здавалися вічністю. Сутеніло. Вирішили перечекати в лісі, не вмикаючи фар. Не вмикали фари й трасою. Лиш далі, за Житомиром, стало легше, — розповідав Андрій. — Так ми дісталися Карпат.
Андрій не шкодував ні за наїдками, ні за речами в квартирі, що вони винаймали із Софією. Якби був дівчиною, то, мабуть, заплакав за своїми віршами, що залишив у рідному Ірпені. Він їх писав уже десяток років. Не любив друкувати, а писав ручкою на папері. Останній час — на чорному, білою пастою. В Інтернет відправив третину з написаного. На щастя, усі Мисники живі, й вірші Андрія теж. Їхній багатоквартирний будинок майже не пошкоджений, а навколо — руїни.
Пізнати людей і себе
— Я передчував біду, — зізнається Андрій. — Ще до війни написав «Ірпінь у вогні». Коли ж ми у квітні повернулися із західної України додому, вже не міг писати про Ірпінь. Ви навіть не уявляєте, скільки там руїн! На руїнах вірші не пишуться.
Андрій закінчив лінгвістичну школу, вступив до вишу. Та його не захопила медицина. Він почав писати вірші. Так і висловився: «На мене впливає буття». Йому дуже дорогі людські цінності, він хоче зрозуміти внутрішній світ людини. Андрій не заздрить людям за кермом коштовних авто чи власників палаців. Каже, що це вторинне. Первинна — душа.
Андрій - людина творча й неординарнаФото: Надане А. Мисником
Йому хочеться робити добро безкорисно. Не сприймає прагнення людей збагатитися будь-яким шляхом. В одного знайомого медика із приватної клініки Андрій якось запитав: «А якщо до тебе звернеться по допомогу стара, нещасна й дуже хвора жінка, яка не має грошей, ти подаси їй руку?» Відповів, що ні, не хоче втрачати свій заробіток. Присяга Гіппократа, отже, не для платних послуг і не для людей з холодним серцем.
Пізнати світ і людей, зрозуміти їх і себе, що ти хочеш, чого прагнеш — тернистий шлях. Андрій це усвідомив. Тому й пише:
Віру в себе перепровірив на собі.
Вона — в кожній людині.
В тобі й мені.
Просто це зрозумій і відчуй.
Шлях буде важкий, але ти не гальмуй.
Заради життя й Перемоги
Андрій сам пише музику до своїх віршів. Пісні виконує теж сам. Одна з них має назву «Україна понад усе!» У ній гордо звучать слова: «Україна свята як Перемога!» Його творчість подобається молоді, з ним із цікавістю спілкуються сивочолі письменники та поети.
Проте найдорожча аудиторія — бійці на фронті. Для них Андрій ніби волонтер душі. Хлопці — військові у захваті та пишуть про це. Андрій цінує таку дружбу, відправляє на схід не лише пісні й поезію, а ще й різні необхідні для хлопців речі. До речі, батько його ще більше шле посилок, просто, в нього кращі матеріальні можливості.
Раніше Андрій писав вірші російською мовою, але після страшних воєнних подій і скоєного російськими окупантами, почав писати українською. Та ще ж до цього й перекладає українською раніше написане.
У грудях скромного техніка зуботехнічної лабораторії в Ірпені б’ється гаряче серце, а душа промовляє: «Мої мрії: життя дати тим, у кого змогли відібрати».
