Cім`ю Зайців із Соснівки знають ледь не в кожному селі Будянського старостинського округу. Вони обслуговують стареньких немічних людей. Спочатку соцробітницею стала дружина, потім посаду перейняв чоловік. Їм у всьому допомагає менший син Дмитро.
Щоб бути соцробітницею, навчилася їздити на велосипеді
Буває так, що не людина шукає роботу, а робота сама її знаходить. Так було з 58-річною Людмилою Заєць із Соснівки.
Староста Юрій Аполон, коли тільки приступив до виконання своїх обов’язків, зіткнувся з тим, що треба було шукати нову соцробітницю. Каже, на попередню часто нарікали сільчани, адже це така робота, яку не кожен зможе осилити, як і не кожному вдасться порозумітися з людьми похилого віку.
- Дізнався, що в Соснівці є жіночка, яка як волонтерка з власної волі допомагає стареньким односельцям: одним тиск поміряє, іншим щось по господарству зробить, - каже Юрій Андрійович. - Її самі ж люди підказали. Так і запропонував Людмилі Заєць бути соцробітницею. Однак з’ясувалося, що вона не вміє їздити на велосипеді, а в цій справі без двоколісника ніяк. Сказав: треба вчитися!
Людмила Заєць із посмішкою згадує, як опановувала їзду на велосипеді. Непростим завданням це було для дорослої жінки, але ж треба, то треба.
- Мій чоловік Олег тоді у «Благоустрої» працював на території нашого округу, - згадує жінка. – Тож староста одного разу говорить йому: «Два дні на роботу не ходіть – учіть дружину їздити на велосипеді». І почала я вчитися: коліна позбивані, всі ноги в синцях і живіт синій був! Але за тиждень таки змогла. Тепер навіть у Сновськ можу веліком поїхати!
Робота така - допомагати
Нова робота для Людмили Володимирівни не була новою. Потреби своїх підопічних вона знала дуже добре. Розширилася хіба географія її добрих справ. Опікувалася тепер десятьма пенсіонерами – в Буді, Соснівці, Шишці.
Усі в виграші: жінка отримала роботу до душі, люди – добропорядну помічницю. А староста не міг нарадуватися, бо замість одного робітника працюють одразу троє, адже Людмилі Заєць завжди та в усьому допомагають її чоловік Олег і син Дмитро. Так у кожному дворі одразу робиться комплекс робіт: один пере чи прибирає, другий косить або паркан ремонтує, третій дрова рубає й воду носить тощо.
Сім`я Зайців і староста Юрій Аполон (крайній справа)
- А коли ви ще вдома встигаєте щось робити? – запитую в Людмили Володимирівни.
- Встигаємо, бо й удома всю роботу спільно робимо, - каже жінка. - Ще й по ягоди ходили! Я з відром, а мої чоловіки – з півлітровими баночками. Збираємо в одну тару.
У чорничний сезон Зайці виставляють невеличкий стільчик біля своєї хати та продають зібрані ягоди. Їхній будинок якраз на трасі, куди соснівчани часто виносять ягоди та гриби проїжджаючим. «За копійкою не гонюся, тож продаю недорого, - зізнається Людмила Володимирівна. – Це ж Бог дав, а не я зробила».
Жінка по-філософськи ставиться до роботи і сільської праці загалом. Її життя не випустило з села, хоч і намагалася виїхати. Сама місцева, після 8 класів вивчилася й п’ять років відпрацювала в Чернігові на камвольному комбінаті. А потім захворіла матір, і Людмила повернулася в Соснівку. На той час їй було вісімнадцять.
- Маму теля вдарило в око, тож я три роки за неї на фермі відпрацювала, - згадує Людмила Володимирівна. - Так і залишилася на фермі на 25 років. Колгосп мені дав будинок оцей, де ми зараз живемо.
Три дочки вилетіли з родинного гнізда, вийшли заміж, роз’їхалися. 24-річний син Степан служить, боронить Україну від ворога. Тож 20-річний Дмитро нині перший помічник батькам у селі.
Була соцробітниця, а тепер - соцробітник
Людмила Заєць недовго попрацювала соцробітницею – півтора року. Потім у жінки стався інсульт, після якого тривалий час довелося відновлюватися. Доки була на лікарняному, її підміняв чоловік. Але як без соцробітника надалі?
Староста знову постав перед проблемою. Каже, повернули на роботу попередницю Людмили Володимирівни, проте справа не пішла – почалися скарги. Єдиним правильним рішенням у цій ситуації було запропонувати стати соцробітником чоловіку Людмили Володимирівни, 45-річному Олегу Зайцю. Олег Жолчубаєвич погодився, бо людей і роботу знає, до своїх обов’язків ставиться відповідально.
А обслуговувати стареньких і надалі ходять утрьох. Так звикли вже.
