«Вони ще малі діти, нічого не розуміють» — доводилося чути таке бодай у якійсь стресовій ситуації? Психологи стверджують: помилково вважати, що малеча нічого не відчуває або в легшій формі переживає травматичні події. Як говорити з маленькою дитиною про війну, яким чином вона впливає на малюків і чому для батьків чи не найважливіше — берегти себе? Говоримо з практичною психологинею Корюківського ДНЗ № 4 «Веселка» Ларисою Процел.
Стрес відчувають навіть немовлята
Лариса Іванівна запевняє, що навіть немовлята можуть відчувати страх і тривожність, якщо їх відчуває мама. Малеча зчитує їх по напруженості тіла та неспокійності неньки, навіть по її виразу обличчя й очах. Такі діти більше плачуть і частіше потребують поруч маму, у них збивається режим дня.
— На моє переконання, діти до трьох років — вони мамині-мамині, — говорить Лариса Процел. — Протягом цього часу їм треба дати набутися з ненькою. Цей час дуже важливий, він стане визначальним надалі, коли дитина віддалятиметься від мами (це відбувається десь у 2,6 — 3 роки). Діти, які набулися з мамою, легше адаптуються й комунікують з іншими.
Дошкільнята все чують і бачать
Іти в укриття, бо повітряна тривога — нині звична справа в садочку. І зараз на неї спокійніше реагують і діти, й дорослі, бо призвичаїлися. Але так було не завжди, адже не мали подібного досвіду — жити під час війни, тож і не знали, як реагувати на її прояви у звичному життя.
Практична психологиня Лариса ПроцелФото: Надане Ларисою Процел
— Попервах, коли бачила, як дитина п’є чай і їсть оладку в підвалі, мене саму розбирав плач, — зізнається психологиня. — А це найперше, чого не можна робити, — розклеюватися, особливо перед дітьми. Зараз педагоги й фахівці адаптувалися. Ми розуміємо, що дорослі повинні тримати себе в руках. Відповідати на питання дітей треба чітко й спокійно, без зайвих фарб і якихось подробиць (на кшталт, щось прилетить, бахне тощо). Найкраще пояснити дитині дошкільного віку, що пролунав сигнал повітряної тривоги, тому ми з тобою йдемо в укриття (не треба уникати цього слова), щоб бути в безпеці. Трішки побудемо й вийдемо, коли тривога закінчиться. Цього досить.
Під час перебування в укритті з дітьми психологиня радить дорослим мінімізувати обговорення війни, адже це може призвести до посилення стресу в дітей. Якщо ви цього потребуєте, робіть це без їхньої присутності. Дошкільнята все чують і бачать.
Про що розмовляти з дітьми в укритті
Окрім вихователів і помічників вихователів, кожен спеціаліст дитсадка закріплений за певною групою. І коли лунає сигнал повітряної тривоги, всі працівники допомагають збирати дітей.
— В укритті ми не проводимо жодних форм роботи, окрім розвантажувальних ігор, — розповідає. — Адже дитині, яка перебуває у стресовому стані, не можна перевантажувати нервову систему. Їй краще дати розслабитися. Зі старшенькими дошкільнятами легше — їх можна зацікавити конструкторами, розмальовками, а з меншими — складніше, їх і за ручку треба потримати, й на руки взяти, щоб заспокоїти, і на горщик посадити.
Усі діти — з різним рівнем тривожності, однак більшість із них в укритті все одно хочуть до мами. Бо мама — це безпека. Тому в укритті деякі часто ставлять питання «А мама мене забере?.. А сюди ніхто не прийде?..». Ми заспокоюємо їх, тримаємо за ручку й говоримо: «Ні, сюди ніхто не прийде, ти в безпеці, поруч — дорослі, тож усе добре. І мама тебе обов’язково забере після роботи».
Сини та доньки військових
Для Лариси Іванівни це особлива категорія вихованців. Бо, скоріш за все, діти наших захисників і знають про війну більше, і чують про неї частіше.
— Вихователі та спеціалісти садочка ніколи не зачіпають їх розмовами про рідних, які служать, — розповідає психологиня. — Однак підтримуємо розмову й цікавимося, якщо дитина сама хоче розповісти, приміром, про свого тата-військового. «Твій тато — молодець, сміливий» — не треба скупитися на такі слова підтримки. Дитина відчуває цінність у такі моменти.
Чи говорять малюки про війну
Так. І здебільшого у таких рамках і форматах, які для визначення цього поняття існують у них вдома. Такими словами й фразами, які вони чують від своїх батьків.
— Наші вихованці часто говорять про українських захисників, — розповідає Лариса Іванівна. — Вони їх зображують на папері самих і на військовій техніці, створюючи при цьому цілі розповіді, обіграють намальоване. У дитячих малюнках переважають патріотичні зображення — жовто-блакитні прапорці, сердечка, Україна, Пес Патрон тощо.
Арттерапевтичні техніки допомагають моніторити психологічний стан дитини й покращувати його, позбуваючись тривожності. Бо навіть за натиском олівця і кольором зображеного можна зрозуміти, що дитина перебуває в стресі.
Чому важливо берегти себе
Практична психологиня періодично проводить моніторинг на визначення рівня тривожності, депресивних станів як у дітей (батьки яких дають на це згоду), так і у своїх колег. Існують різні методики для діагностики та різні форми роботи.
Війна змусила кожну людину подивитися на світ по-іншому. Відбулася переоцінка цінностей. Сталися зміни в житті: у когось на передовій — син або чоловік, в інших — хтось у ворожому полоні, десь рідні залишилися на окупованій території тощо. Серед таких і педагоги та спеціалісти дитячого садочка, які на роботі не повинні показувати своїх переживань маленьким вихованцям.
— За результатами діагностики, людей із високим рівнем тривожності небагато як серед дітей, так і серед дорослих, — зазначає Лариса Процел. — За бажанням колег, можу дати поради, як захистити свою психіку, навчитися розвантажуватися. Основна порада для дорослих — жити, працювати, підтримувати своїх рідних. І голов-не: берегти й наповнювати ресурсом, у першу чергу, себе, щоб бути в ресурсі для дітей.
Батькам дошкільнят практична психологиня радить під час війни більше часу проводити з дітьми за спільними розмовами, іграми, обов’язково читати казки на ніч і чесно відповідати на питання, які турбують їхніх синів і доньок, але відповідно до їхнього віку. Важливо створити вдома спокійну атмосферу й захистити себе та родину від потоку інформації, яку споживаєте. Варто постійно спостерігати не лише за фізичним, а й за психологічним станом своїх дітей.
— Якщо вам здалося, що ви помітили якісь зміни в їхній поведінці, зверніться спершу до педагогів і спеціалістів садочка, які теж у постійному контакті з ними, — радить Лариса Процел. — Адже дитячий садок — це живий організм, який функціонує лише в співпраці педагогів, батьків і дітей.
