Війна продовжує вбивати мужніх українців. Нещодавно жителі Корюківської громади зустрічали двох своїх Героїв, які повернулися додому вічними воїнами Небесної гвардії.
Довга дорога додому
Олександра Бондаренка не стало 14 січня, а поховали його лише 7 березня. Росія вбила нашого мужнього воїна на території Кремінської громади Сєвєродонецького району Луганської області. Траурний кортеж на кілька хвилин зупинився на центральній площі, де зібралося багато корюківчан із квітами та прапорами, а потім рушив до центрального Свято-Вознесенського храму, де відбувалося відспівування загиблого солдата.
Олександр Бондаренко
Олександр Бондаренко народився у селі Білошицька Слобода 5 серпня 1996 року. Він був старшою дитиною в родині. Мама Віра Момот сама виховувала трьох дітей: двох синів і доньку. Дев’ять класів у рідному селі хлопець закінчив 2011 року та вступив до Щорського вищого професійного училища лісового господарства. У профтехучилищі він здобув будівельні спеціальності: штукатура, муляра, облицювальника-плиточника.
З травня 2017 р. по жовтень 2018 р. Олександр служив в армії. Потім прийняв рішення підписати контракт, і з 24 квітня 2019- го по 13 листопада 2020 року він ніс службу на посаді навідника танку другої зведеної танкової роти військової частини А-0932.
Коли почалася повномасштабна російсько-українська війна, Олександр пішов захищати Батьківщину. Його призвали за мобілізацією 5 червня 2023 року до бригади ТРО (військова частина А7328). Служив на посаді навідника танкового взводу вогневої підтримки. Загинув наш земляк 14 січня цього року при виконанні завдань у зоні ведення активних бойових дій на території Кремінської громади, що на Луганщині.
Рідні, близькі, друзі запам’ятали його завжди усміхненим, веселим, дуже працьовитим. Удома в нашого захисника залишились мама Віра Іванівна, брат і сестра. Поховали Олександра Бондаренка на місцевому цвинтарі у Білошицькій Слободі 7 березня.
«Стоп. Пошук припинено»
У Фейсбуці на сторінці пошуку наших воїнів, з якими обірвався зв’язок, нещодавно з’явився пост з таким повідомленням: «Стоп. Пошук припинено. Андрій Хомко на позивний Хома повертається додому на щиті».
Це був ще один сумний ранок на Корюківщині, ще одна непоправна втрата: 14 березня містяни провели в останню путь свого земляка Андрія Хомка. Андрію Сергійовичу 12 лютого виповнилося 43 роки. Повен сил, енергії, планів на мирне майбутнє. На жаль, доля розпорядилася по-своєму, забравши його життя заради перемоги світла над темрявою.
Андрій здобув середню освіту в міській школі. Коли настав час, пішов у армію. Строкову службу проходив з 22 червня 1999-го по 2001 рік на посаді механіка-водія. Повернувшись додому, влаштувався в ДП «Стройіндустрія», а за рік уже трудився в ПП «Будмайстер». Майстровитий хлопець працював разом із мамою, виконували різні будівельні роботи.
Коли розпочалася російсько-українська війна, Андрія призвали по мобілізації до війська. Це було 28 квітня 2014 року. Проходив службу на посаді сержанта матеріального забезпечення. З 10 травня по 22 жовтня того року брав участь в АТО на території Луганської області.
Андрій Хомко
Війна наздогнала нашого земляка в липні 2022 року, коли він був призваний на військову службу по мобілізації Корюківським РТЦК та СП Чернігівської області. Спочатку Андрій Хомко проходив військову службу в роті охорони, а потім його призначили командиром 3 кулеметного відділення кулеметного взводу 3 механізованого батальйону військової частини А4723.
Майже два роки він боронив рідну землю від російських окупантів. Загинув наш мужній земляк 14 лютого, за два дні після свого дня народження. Ворожий артилерійський снаряд забрав його життя поблизу Синьківки Куп’янського району Харківської області.
Місяць рідні та близькі, друзі й знайомі розшукували Андрія, з яким раптово обірвався зв’язок. І лише в середині березня він повернувся в рідне місто на щиті. Поховали Андрія Хомка 14 березня на центральному кладовищі в Корюківці. У нашого захисника залишилася мама, з якою він проживав.
