Коли в дім приходить біда, важко з нею впоратися самотужки. Тієї хвилини, як несподівано дізнаєшся, що твоя дитина важкохвора, втрачаєш землю під ногами. Перебуваєш у такому розпачі, що не одразу розумієш, куди бігти, що робити, де знайти такі кошти на лікування. Але знаєш стовідсотково, що скористаєшся навіть єдиним із тисячі шансом врятувати своє дитя.
Привезли у важкому стані
Молода родина менян Сергія та Тетяни Рибалок відчули все це на собі, коли у кінці 2013 року несподівано захворів їхній трирічний синочок Артем. По тілу дитини були якісь маленькі плямки, наче синці. Не визначившись із діагнозом у Мені, батьки наступного ж дня повезли дитину в Чернігів.
У педіатричне відділення обласної лікарні Артема привезли у важкому стані. Аналізи показали, що тромбоцити на критичному мінімумі. І тут не одразу поставили діагноз. Сергій двічі возив аналізи кісткового мозку Артемчика до Києва. Врешті виявили апластичну анемію набутої форми. Не вродженої, що давало надію, бо вроджена не лікується.
З початку 2014 року почалося лікування в столичному «Охматдиті»
– Це гематологічне захворювання, не рак, жорсткої хіміотерапії не було. Але після першого курсу лікування стан Артема не покращився. Завідувачка гематологічного відділення «Охматдиту» сказала, що немає сенсу в подальшій терапії, потрібна трансплантація кісткового мозку. Вона дуже сувора як людина, але як лікар досвідчена, тримала всіх у дисципліні. Тому я її ціную і поважаю, – розповідає Сергій Рибалка.
В Україні пересадку від чужих донорів не проводять, батьки підходять дуже рідко, а братика чи сестрички у Артема не було. Тож хлопчика направляли до Італії. Почали готувати Артема, документи, збирати великі кошти. На трансплантацію і донора потрібно було 135 тисяч євро.
Усім миром і «Таблеточки»
Де взяти такі гроші молодій родині? Продати нічого. Машину вирішили залишити, бо хвору дитину на автобусах не возитимеш. До збору коштів долучилися рідні, друзі, знайомі і незнайомі. Колеги Тетяни з центру культури та дозвілля молоді організували благодійний концерт по збору коштів на лікування Артемчика. Допомогли знайомі підприємці, підтримали Сергія колеги-пожежники з Мени, Корюківки, Чернігова.
З розумінням поставилося начальство: чоловіку дозволяли брати лікарняні стільки, скільки потрібно
Відбувши зміну, Сергій поспішав до Києва, адже Таня була у лікарні з сином. А самій там важко, і не тільки фізично, а найбільше морально, тож завжди потрібна допомога.
– Під опіку нас тоді взяв фонд «Таблеточки», який опікується й Інститутом раку, й «Охматдитом». Крім того що «Таблеточки» оголошують збір коштів по кожній хворій дитині, вони дуже допомагають необхідною інформацією. Підтримують весь час. Надають батькам хворих діток неоціненну допомогу, – ділиться чоловік. – Коли ми збиралися до Італії, в Україні вирував Майдан, починалася війна. Виїжджав я з «Охматдита» і не знав, повернуся чи ні. Треба було знімати гроші з картки, а банкомати не працюють. Знімав десь на околиці, віз до фонду, а вони вже перераховували до Італії.
Сонячна Італія
Про Італію чоловік згадує з теплом і вдячністю. Медицина там на високому рівні, а ставлення медперсоналу та волонтерів до діток і їхніх батьків – по-родинному дбайливе. І обов’язковою умовою є присутність обох батьків. Не важливо, у яких вони стосунках, чи разом, чи розлучені. Але дитину мають підтримувати обоє.
Важливість позитивних емоцій для одужання своїх пацієнтів тут розуміють і всіляко заохочують. Як тільки дитина могла вийти на свіже повітря, волонтери організовували приємні прогулянки. Батькам зміна лікарняної обстановки також була необхідна.
– Після «армійського» загартування в «Охматдиті» в італійській клініці, попри всі переживання і випробування, було легше. Ми почувалися впевненіше і захищеніше. Артема готували до пересадки. І це сталося 8 березня 2015 року. Кожного дня всі переживали, щоб все було добре. Медики щиро раділи, коли небезпеки були позаду. Кістковий мозок донора прижився. Це був початок перемоги, – розповідає батько Артема.
Потім були постійний нагляд і контроль. Переживання з будь-якого приводу. Віра, яка давала сили і відганяла сумніви. Дяка кожному новому дню, який дружна любляча родина наповнювала гарними емоціями.
Живе на повну
Відтоді минуло п’ять років. Все пережите хоч і намагаються забути, та все одно це залишиться в пам’яті назавжди. Просто потрібно жити повним життям. Що родина і робить.
Вік та захисна реакція організму Артемчика стерли неприємні спогади про хворобу. Артем закінчив третій клас. Від занять фізкультурою батьки вирішили його не звільняти. Хлопчина радіє життю, заводить друзів, любить конструювати з «Лего». А ще в нього є сестричка, якій рік і чотири місяці. Впевнена, що він уважний і дбайливий старший брат.
А фонд «Таблеточки» щороку проводить для переможців святкову зустріч. І найбільше такі зустрічі важливі для тих, хто зараз на шляху до перемоги над хворобою. Це вселяє в діток і їхніх батьків надію, що і вони впораються. Що вони на цьому шляху не самі.
А щоб небайдужі благодійники були впевнені, що фонд дійсно допомагає, можна всю інформацію бачити на їхньому сайті. Або переглянути відео «Таблеточок», у якому знявся Артем Рибалка. Де розповідає, як він тепер завдяки коштам благодійників живе на повну!
Давайте не проходити повз тих, хто потребує термінової допомоги. Їм не впоратися з бідою самим. Будь-яка сума крапля за краплею наповнить простягнуті руки і дасть шанс на порятунок і віру у те, що добра все ж таки більше у цьому світі.
Таких переможців як Артем має бути більше. Тож відгукуйтеся на заклики про допомогу, навіть незначан сума грошей можу мати вирішальне значення. Зайдіть на сайт фонду «Таблеточки» і дізнайтеся, кому можете допомогти.
