Своєю історією про те, як відсутність необхідних документів може стати великою проблемою навіть через п’ятдесят років, а могила на цвинтарі — ще не доказ смерті людини, з редакцією Сусіди.City поділилася Анастасія Остапенко.
Життя інколи підносить такі сюрпризи, що не знаєш, як реагувати. У несподівану ситуацію потрапила і Анастасія Остапенко. Дівчина прибула у Корюківку, щоб по довіреності продати бабусину хату. І під час купівлі-продажу дізналася, що зробити вона цього не може, бо потрібен дозвіл бабусиного чоловіка.
Перед Анастасією постала проблема: як довести факт смерті людини? Свідоцтва про смерть у бабусі немає. Жінка припускає, що воно могло залишитися у родичів чоловіка, які на той час займалися похованням.
Зі своєю проблемою Анастасія зверталася до багатьох установ і консультантів. Дехто, почувши цю історію, тільки руками розводив, мовляв, з подібним зіштовхуються вперше, і як підтвердити факт смерті, якщо людина померла 54 роки тому, не знають.
А юрист запевнив Анастасію Остапенко, що без документального підтвердження навіть могила на цвинтарі — ще не доказ смерті людини.
Аби знайти докази, що бабусин чоловік помер, її онучка спершу звернулася до Корюківського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану.
Працівники установи передивилися дуже багато документації, але запису про смерть не знайшли. Чому так може бути: людина померла, а даних про смерть нема? Фахівці кажуть, що колись дійсно траплялося таке, що люди не реєстрували народження або смерть.
Наприклад, матері-одиначки могли подовгу не реєструвати народження дітей, бо боялися людського осуду. З цієї ж причини могли не оформлювати документи про смерть і рідні людей, які покінчили життя самогубством.
Потім Анастасія Остапенко звернулася у Корюківський районний трудовий архів. Там вдалося знайти запис про те, що чоловік у 1966 році був звільнений з посади головного агронома Корюківського радгоспу в зв’язку зі смертю.
Значну допомогу в цій заплутаній справі надала діловод Забарівського старостату Надія Скоробагата. Річ у тім, що у 60-х роках Анастасіїна бабуся зі своїм чоловіком мешкали на території Забарівської сільської ради. Вона працювала вчителькою у місцевій школі, він — агрономом.
За словами дівчини, Надія Юхимівна переглянула домові книги майже за 40 років! І таки знайшла запис про те, що у 1966 році чоловік був знятий з обліку, бо помер.
А вже у 1987 році бабуся купила будинок у Корюківці. Той, який нині хочуть продати. Придбала житло сама, без чоловіка, бо його вже не було серед живих. Насті тепер треба відновити свідоцтво про смерть бабусиного чоловіка. А вже потім займатися продажем.
Анастасія Остапенко прийшла у редакцію, бо вважає, що подібна ситуація може статися з будь-ким. І, можливо, її досвід комусь стане в пригоді.
А ще жінка дуже хотіла подякувати за небайдужість і відповідальність усім причетним до вирішення її проблеми фахівцям: начальнику й головному спеціалісту Корюківського районного відділу ДРАЦС Наталії Кугук і Світлані Юденко, директору Корюківського районного трудового архіву Тетяні Іваненко, діловоду Забарівського старостату Надії Скоробагатій.
Хвилі великих проблем легко розбиваються об берег простої людяності.
