«Вірус Міндіча» дістався Менщини. Бо ж як можна пояснити те, що протягом останніх днів один за одним з’являються повідомлення про викриття осіб, які тим чи іншим чином причетні до нашого краю – вони є депутатами різних рівнів. Зокрема, цим особам інкримінують фінансові оборудки, розкрадання та наживу. Правоохоронні органи оприлюднили кримінальні провадження, пов’язані з розкраданням державного майна та зловживанням службовим становищем. У центрі уваги – справа народного депутата від Менщини щодо земель і врожаю Національної академії аграрних наук, а також розслідування щодо системного розкрадання пального, призначеного для охорони державного кордону, до якого, за неофіційною інформацією, може бути причетний депутат Березнянської селищної ради.
Землі НААН і врожай на 30 мільйонів гривень
Служба безпеки України спільно з НАБУ викрили схему заволодіння майном Національної академії аграрних наук України на суму понад 30 млн грн. За матеріалами слідства, протягом 2021–2023 років чинний народний депутат використовував підконтрольні сільськогосподарські угіддя для вирощування та нелегального збуту зернових культур через мережу афілійованих компаній.
Загалом, за даними правоохоронців, було реалізовано понад 2,5 тисячі тонн агропродукції. Щоб приховати злочин, реальні обсяги зібраного врожаю не відображалися у товаросупровідних документах.
Нардеп Анатолій Гунько
До схеми, за версією слідства, залучалися посадовці державних підприємств у структурі НААН, депутат місцевого рівня та довірені особи. Усім фігурантам повідомили про підозру за ч. 5 ст. 191 КК України. Санкція статті передбачає до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Феміда так вчепилася в Анатолія Гунька (саме цього народного обранця легко можна впізнати на світлинах під час затримання правоохоронцями 4 лютого), що все виглядає схожим навіть на гру – хто кого. Здається, що невдовзі буде важко розібратися у судових справах щодо нього. Так, наприклад, затримали нардепа за фактом одного правопорушення, а вже через п’ять днів з’явилося повідомлення, що Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду частково змінила вирок народному депутату Анатолію Гуньку у іншій справі – 4 роки позбавлення волі й відсутність права обіймати посади у владі протягом трьох років. Тобто, після рішення апеляційного суду вирок набрав законної сили, тому Гунько втратить депутатський мандат. Його взяли під варту прямо в залі суду.
Слід пального «губився» біля Березни
Сутність іншого резонансного викриття та затримання підозрюваних на Чернігівщині криється в тому, що правоохоронцям вдалося розкрутити масштабну схему розкрадання дизельного пального, яке призначалося для потреб прикордонного підрозділу під час воєнного стану.
За інформацією Нацполіції, ДБР та Держприкордонслужби, службові особи систематично списували пальне як використане, хоча фактично здійснювали недолив під час заправлення техніки. Надлишки пального накопичували, вивозили зі складів та продавали за готівку заздалегідь визначеним покупцям.
Під час спроби чергового незаконного зливу 1700 літрів дизелю правоохоронці затримали військовослужбовця та депутата однієї з місцевих рад області. За неофіційною інформацією, йдеться про Березнянську селищну раду. Суд обрав обом підозрюваним запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з правом внесення застави на суму понад 830 тисяч гривень.
Наразі в обох випадках тривають слідчі дії для встановлення всіх осіб, причетних до протиправної діяльності. Відповідно ж до статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено обвинувальним вироком суду.
Коли крадуть у війська – це вже не просто злочин
Є злочини, які обурюють. Є ті, що викликають огиду. А є такі, після яких стає по-справжньому страшно. Бо йдеться не просто про гроші, землю чи пальне – йдеться про безпеку країни під час війни.
Коли розкрадають врожай з державних земель – це цинізм. Коли привласнюють пальне, призначене для охорони кордону, – це удар по тих, хто щодня стоїть між нами і ворогом. І не має значення, який мандат у фігуранта – народного депутата чи депутата селищної ради. Війна не дає індульгенцій. Вона лише загострює відповідальність.
Особливо боляче усвідомлювати, що такі історії виникають у громадах, де люди донатять, плетуть сітки, збирають на автівки та дрони. Там, де кожна гривня – з відмови від чогось особистого. І саме там хтось вирішує, що може «трошки взяти». Не для виживання – для наживи.
Найнебезпечніше в подібних справах – навіть не суми. Найстрашніше – наслідки. Бо після кожного такого викриття з’являється недовіра. До влади. До волонтерських зборів. До держави загалом. І ці тріщини ворог використовує краще за будь-яку артилерію.
Так, важливо пам’ятати про презумпцію невинуватості. Суд поставить крапки над «і». Але суспільство має право на запитання вже зараз. Має право вимагати відповідей. Має право знати, хто і чому ризикує життям інших заради власної вигоди.
Єдина світла сторона цих історій – вони стають публічними. Їх не ховають. Їх розслідують. А значить, система, хоч і болісно, але все ж починає очищатися. І поки триває війна, ми не маємо права мовчати. Бо мовчання – це теж форма співучасті.\
Ольга Конопацька-Плєхова
Подібні історії викликають сильний суспільний резонанс. Свої емоції та роздуми з цього приводу публічно озвучила чернігівська журналістка, волонтерка, дружина військовослужбовця Ольга Конопацька-Плєхова. Її слова широко поширилися у соцмережах:
«У мене відбирає мову кожного разу, коли читаю подібні новини. Принаймні – цензурну. У якійсь частині зарплатню привласнювали, у якійсь – харчі, у якійсь – пальне…
Потім мова повертається, і я аналізую, що відчуваю.
- Злість. На тих, хто краде у своїх побратимів, які на лінії фронту чи на кордоні щохвилини ризикують собою, гинуть, втрачають кінцівки… які забезпечують купу потреб своїх підрозділів зі своїх бойових виплат… Можливо, крадуть ті, хто ніколи там не був? Бо інакше – як піднялася рука…
- Огиду та презирство. Для мене той, хто вкрав у свого війська, – зрадник, що працює на ворога.
- Радість. Так, як не дивно. Від того, що такі новини з’являються – значить, злочинців було виявлено і їхні дії припинено. Від того, що військова частина не приховує злочин, а зацікавлена у покаранні тих, хто шкодив побратимам та державі.
- Надію. Що ті, у кого бодай промайне думка зробити щось подібне, зрозуміють: навіть найхитріших злочинців можна схопити на гарячому.
- Здивування. Коли в таких історіях фігурують підприємці, депутати, чиновники, директори шкіл, медики – вони що, не розуміють, що коять? Чи бажання наживи настільки засліплює здоровий глузд і совість?
- Страх. Що всі ці історії причешуть під один гребінець. Ні, не всі посадовці крадуть, не всі підприємці наживаються, не всі депутати зневажають виборців. Просто непорядні люди трапляються будь-де.
- Образу і біль. Коли щодня тягнеш збори для фронту, люди донатять, а потім бачать такі історії і думають: «А чого я маю це робити, якщо хтось краде сотнями тисяч чи мільйонами?»
- Непохитність. Поки йде війна, ті, хто тримають фронт і кордон, потребують нашої підтримки. І я робитиму все, щоб вони її отримали».
