Коли сьогодні, через майже 30 років після того, як «канув в Лету» Радянський Союз, знаходяться ті, хто за ним шкодує, то поряд з ковбасою по два двадцять, смачним пломбіром, доларом по 69 копійок (цікаво, хто його тоді тримав в руках?) обов’язково згадають те, що всі мали роботу. Для нас, «народжених в СРСР», ці аргументи, можливо, ще залишаються вагомими. Але для тих, кому нині 18–30 років, вони здаються або ж утопічними, або ж настільки незрозумілими, що переконати в їх імовірності є справою досить нелегкою.
Отже, що собою являють заробітки? Хто, куди і з якою метою їде? Чи виправдовуються сподівання заробітчан? На які ризики вони наражаються? Який внесок заробітчан в економіку країни?
Де на нас чекають і що пропонують
На першопочатках українське заробітчанство мало переважно східний (російський) напрямок. Але в останнє десятиліття цей орієнтир через зрозумілі події змінився кардинально. Українці сьогодні обирають Європу. Зважаючи на територіальну близькість, першопрохідцями були жителі західноукраїнських областей. З червня 2017 року завдяки безвізовому режиму можливість виїзду українців до країн Європейського Союзу зросла, що спонукало до зростання рівня трудової міграції.
Різні цифри озвучуються українським урядом щодо кількості наших заробітчан. Тільки тих, хто працює на постійній основі, за кордоном нараховано понад три мільйони громадян України.
Найчастіше українських трудових мігрантів хочуть бачити в Чехії та Німеччині. Також серед лідерів Словаччина, Ізраїль та Польща. Ці країни сприяють залученню працівників з України. Наприклад, в Польщі з 1 січня 2021 року майже на 8% підвищено рівень мінімальної оплати праці (сума становитиме близько 750 доларів США). З 2020 року обнулено 18% прибутковий податок для молоді до 26 років. У Чехії квоту на працевлаштування українців у 2020 році порівняно з попереднім роком збільшили вдвічі – до 40 тисяч осіб, також спрощено схему отримання дворічних робочих віз.
Найпопулярнішими пошуковими запитами українців щодо вакансій за кордоном є робота офіціантом та водієм.
Хто куди, а ми – до Польщі
Заробітчанський хліб не можна назвати легким. Розв’язати проблему з пошуку роботи і пройти всі офіційні процедури – це лише частина справи. Варто бути готовим до різноманітних очікувань та викликів безпосередньо там, в хай хоч і не такій вже далекій, але чужій країні, де українці заради заробітку змушені працювати по 10–12 годин шість днів на тиждень. А багато хто і на вихідні шукає собі підробіток.
Не всім щастить і в побутовому облаштуванні, оскільки живуть заробітчани аж ніяк не в готелях. Часто це звичайні трикімнатні квартири, окремі з яких довгі роки не бачили навіть косметичного ремонту. Часто поселяють по 15 і більше людей, наслідком чого є побутові сварки, скандали зі своїми ж земляками-українцями.
Можна скільки завгодно говорити про те, що «не в грошах щастя», «гроші – це не головне. Але беззаперечним залишається той факт, що основною причиною, через яку українці їдуть до сусідньої країни, є гроші. Хтось просто цінує свою працю, знаючи, що за одну й ту саму працю по-різному платять тут, в Україні, і там, за кордоном.
Зважаючи на це, хтось прагне в такий спосіб якомога швидше заробити на житло, новий автомобіль, весілля. Хтось іноді навіть не зважає на те, що в Україні має диплом із, здавалось би, престижною професією, а їде за кордон на не зовсім престижну роботу.
Що тут гріха приховувати: зустрічалися мені й такі, які просто тікали до Польщі. Від армії, від АТО, від банківських колекторів. Дехто настільки вкорінюється, що в підсумку забирає туди навіть свою родину, а хтось так і не може звикнути до чужої країни, мови, культури. І щойно вирішують свої фінансові проблеми, припиняють «кататися», бо хочуть стабільності, жити вдома, а не на валізах.
Хто такі заробітчани
Наразі в Європі українців приваблює винятково фінансова сторона. Буває так, що затягує сам режим роботи. Якщо в Україні можна з ранку до вечора пропадати на роботі, мати в суботу-неділю вихідні, 24 дні відпустки. Заробітчани, попрацювавши кілька місяців за кордоном, можуть потім в Україні кілька місяців відпочивати. Когось не влаштовує мізерна зарплата вдома, а польська мінімалка є вже межею мрій, оскільки можуть дозволити собі дуже багато.
Хто вдається до заробітків? Це і чоловіки, і жінки. Вік – переважно від 18 до 50. Хоча влітку, наприклад, на сезонних роботах зі збирання врожаю малини мені доводилося бачити підлітків віком 13–17 років, які літні канікули витратили на закордонні заробітки разом з батьками. Молодші їдуть для того, щоб мати власні кошти, десь підсобити батькам перед 1 вересня.
Повнолітня молодь має практичніші амбіції: самостійність, майбутнє весілля, власне авто, власне житло… Але поряд з такими, здавалось би, практичними цілями я бачив молодих людей, які озвучували гарні бажання, але насправді ніяк не могли їх досягти.
Зустрів я і такого хлопчину, який, будучи студентом-заочником одного зі львівських вишів, приїхав до Польщі, щоб заплатити за семестр навчання в ньому. Старші ж переважно їдуть, щоб покращити не стільки своє матеріальне становище, як дбаючи про дітей. До того ж їдуть часто подружніми парами. Дуже прикро і страшно, коли головна причина заробітчанської подорожі – заробляння грошей на лікування.
Але гроші – це далеко не єдина причина, через яку українці хочуть жити і працювати в Європі. Навіть незважаючи на те, що в Польщі дуже багато наших співвітчизників, життя тут кардинально відрізняється від того, до чого ми звикли в Україні.
За оцінками Національного банку України, українські заробітчани лише у 2019 році переказали на батьківщину майже 16 мільярдів доларів. 8,5 мільярда доларів українські заробітчани переказали з-за кордону протягом січня – вересня 2020 року. З-за кордону переказують більше грошей, ніж вкладають іноземні інвестори і дає Україні Міжнародний валютний фонд.
