Туристи, котрі прагнуть не лише помандрувати по світах, а ще й екстріму, обирають неординарні маршрути. Дедалі популярнішими стають поїздки до Чорнобильської зони відчуження, а надто після успіху американського телесеріалу «Чорнобиль». Протоптали цей маршрут і менські мандрівники, заплативши усього 670 гривень. Директор Менського краєзнавчого музею Віталій Крутий поділився враженнями від поїздки до зони відчуження
Роздягнуть і виперуть
– У Чорнобильській зоні я побував минулої осені, – розповідає Віталій Крутий. – Мій знайомий чернігівець Володимир Олексієнко працює методистом в обласному палаці дітей та юнацтва. З ним у грудні 2017 року ми спільно організовували виставку про Чорнобиль у Менській художній галереї. Тож саме Володимир подав ідею відвідати зону відчуження. Він же й допоміг втілити задумку.
Одразу зауважу, що коштувала мені ця поїздка 670 гривень (не враховуючи дороги до Славутича й назад до Мени). Група, з якою я їздив у Чорнобильську зону, виїхала зі Славутича о 7.12 електричкою, котра доставляє на роботу працівників станції.
Усім членам групи дали іменні квитки з номерами паспортів
До речі, електричка перетинає по дорозі територію Білорусі – так прокладена залізниця.
Зона зустріла нас колючим дротом. За вікном спостерігали цікаві краєвиди. Приміром, на станції Пересадочна бачили напіврозібраний потяг-тягач – чорнобильський раритет.
Електричка прибула на закриту станцію Семиходи, просто з вагона потрапляєш у приміщення вокзалу. Його ще називають «великою пральною машиною». Чому? Бо там одразу попереджають туристів: якщо нахапаєтеся радіації, вас там роздягнуть,одяг виперуть чи навіть викинуть. Отакі страшилки.
Чітко затямили: на забрудненій території не можна ніде сідати, руками нічого не чіпати, не торкатися, тварин не гладити, рибу не ловити, гриби не збирати. І наголосили, що назад електричка їде о 17.22. Усім видали по дозиметру-накопичувачу. Попередили: якщо загубиш – великий штраф. А як посієш квиток – назад не пустять.
Апокаліпсис наяву
По зоні нашим туристам ходити наодинці також заборонили, усіх членів групи рахували, мов дітлахів на екскурсії. Усім наказали триматися автобуса та орієнтуватися на жовту лінію, за яку не можна виходити.
На самій атомній станції заборонили фотографувати, бо, мовляв, це режимний об’єкт. Втім, мало хто цю заборону виконував – клацали тишком-нишком.
Особливо вразили наших туристів недобудовані сьомий і восьмий енергоблоки з охолоджувальними трубами
– Нашій групі виділили синій ЛАЗ, точно, як колись по Чорнобилю їздив, – розповідає Віталій Крутий. – До нас іноземці підходили, заздрили, фотографувалися на фоні автобуса-раритета. До речі, там у зоні нічого не купиш – ні води, ні харчів, тож підкріплялися своїми бутербродами. Та й не до їжі було – стільки цікавого хотілося встигнути побачити.
Прикметно, що в зоні ми ні птахів, ні котів не зустрічали, а от собаки там бігають. Одна наша дівчина погладила хвостатих – у неї потім найбільше радіації визначили. Високий фон був коло паркану станції.
У Прип'яті час зупинився 1986 року
Побували у військовій частині. Побачили школу з порожніми класами – на підлозі старі потрухлі зошити, журнал з оцінками, підручники, у музкабінеті – піаніно, у шкільному спортзалі – бруси. Дитсадок з вицвілими ляльками та горщиками. Проїжджали повз рудий ліс, сумнозвісний «місток смерті», КПП.
Небезпечне мертве місто
У Прип’яті, як і слід було очікувати, наших туристів зустріло запустіння, порослі деревами й чагарниками квартали. Напівзруйновані, розкрадені мародерами житлові будинки. Словом, картина техногенного апокаліпсису.
На стадіоні «Авангард» – трибуни, зарослі тополями. Захаращений басейн із дошками для стрибків. Походили по найбруднішій території – причалу, там багато битого скла, нічого торкатися не можна.
На власні очі побачили міський Будинок культури «Енергетик», готель, ресторан, кафе «Прип’ять»
У підвалі лікарні, куди одразу після вибуху на четвертому енергоблоці станції звозили потерпілих працівників, досі валяються купи знятого з них радіоактивного одягу. Там і зараз радіаційний фон зашкалює, спускатися не всі наважилися.
І хоч більшість вели себе обережно, на зворотному шляху к «великій пральній машині» дозиметричний контроль показав: радіації все ж хапнули.
– Отак ми зробили за день велике коло по зоні, але побачили далеко не все, – підсумовує Віталій Крутий. – Втім, є й інші екскурсійні маршрути, розраховані на дводенне перебування, з виїздом у села, де живуть самовільні поселенці. Коштує така поїздка не набагато дорожче – 720 гривень. Це, підкреслюю, до Прип’яті зі Славутича. А от із Києва менше трьох тисяч гривень точно не попросять.
