Корюківчанка Юлія Сита різко змінювала своє життя двічі. Вперше, коли полишила роботу у школі, маючи за плечима 20 років педагогічного стажу. Вдруге, змінивши керівну посаду на невідомість. Як з’ясувалося потім, – на базар. У відвертій розмові про те, за чим шкодує колишня очільниця районного відділу освіти, культури, молоді та спорту, і те, від чого у неї відкрилося друге дихання.
Швидкі рішення
У дитинстві Юлія Сита мріяла бути модельєркою або дизайнеркою вітрин, бо гарно шила, вишивала, в’язала. Не дозволила сувора мама, відправивши доньку здобувати педагогічну освіту. Бо це престижно. Вона дослухалася до маминої поради. Стала вчителькою біології та хімії. У різних школах Корюківщини відпрацювала 20 років. Зізнається: із задоволенням і цікавістю. А коли відчула, що настав час змінити своє життя, одразу написала заяву на звільнення зі школи.
– За гороскопом я – Близнюки. А представники цього знаку ніколи не сидять на місці і постійно прагнуть змін, – каже Юлія Михайлівна. – Рішення ухвалюю за секунду, а що робитиму згодом – подумаю потім. Там було і того разу.
Шукаючи себе, спочатку жінка влаштувалася на деревообробне підприємство, яке невдовзі збанкрутувало. А потім продавчинею у міський магазин. Там їй подобалося, бо було вдосталь спілкування з людьми, а також можливостей для творчості. Юлія Михайлівна, приміром, з легкістю збирала люстри за власною схемою, а не за заводською. І виходило дуже гарно! Окрім того, продавцем почала отримувати вдвічі більшу зарплатню. До декретної відпустки працювала у магазині. А після народження меншого сина Дмитрика доля їй готувала вже іншу роботу.
Районний відділ культури Юлія Сита очолювала три роки. І про цей час у неї найкращі спомини. Відділ розташовувався у приміщенні школи мистецтв імені Корнієвського, де все просочене творчістю. Вона завжди цікавилася роботами та проєктами учнів та вчителів школи мистецтв. І душа творчої жінки раділа від щастя.
Районний відділ культури Юлія Сита очолювала три роки
– Потім два роки очолювала районний відділ освіти, культури і туризму, – розповідає Юлія Сита. – Ці роки були непростими морально. Почалася передача об’єктів і установ з районної власності в ОТГ. Тільки й встигали готувати документи на передачу. Відділ танув, працівників ставало все менше. Організувати щось було дуже складно, бо закладів та установ у районі залишилося дуже мало. Для мене як для керівника почалися сірі будні, з якими зовсім не хотілося миритися.
А потім померла мама Юлії Михайлівни. Залишилася її ятка на базарі. І справа з ремонту одягу, якою вона займалася на ринку.
Втрата рідної людини ще більше поглибила її внутрішню моральну кризу. І жінка написала заяву на звільнення, вдруге відкривши двері невідомості.
На базарі
Мамині клієнти почали приходити до неї з проханням підшити штани, вкоротити спідницю, замінити блискавку. Юлія Михайлівна не відмовляла не лише у пам'ять про маму, а й тому, що цю роботу вона добре знає.
Уже понад рік жінка продовжує справу своєї матері. Разом зі старшим сином Денисом у них на базарі – будинок побуту в мініатюрі. Денис виготовляє дублікати ключів, а мама займається ремонтом одягу, пошиттям сумок, виготовленням сувенірів, прокатом новорічних костюмів та випускних суконь.
Якось непомітно ця справа для Юлії Ситої вийшла на перший план. І почала подобатися. Попервах вона навіть раділа змінам. Маючи ненормований робочий день, сама собі хазяйка. Не треба поспішати, щоб встигнути до 8-ї. Можна не корпіти над макіяжем, зачіскою, щоденним підбором ділового одягу. Все стало набагато простіше –кросівки, спортивні костюми та одяг, в якому зручно й комфортно.
Елегантні пальта у шафі поступилися місцем теплим зручним курткам. У гардеробі з'явилась навіть зимова шапка. Такого головного убору жінка не носила з дитинства. Спочатку вона просто переглядала у шафі свої наряди та пальта. А потім все спакувала і закинула на антресоль до слушного моменту.
Але є й те, за чим Юлія Михайлівна сумує. Це коло спілкування, яке на попередньому місці роботи було значно ширшим. А тому вона підтримує дружні стосунки зі своїми колишніми колегами й часто буває у райдержадміністрації та райраді.
Сувенірна лялька
Окрім ремонту одягу, Юлія Сита виготовляє на замовлення сувеніри та ляльки з капрону. Спробувала робили їх кілька років тому, і одразу – за кордон. Тоді на подарунки китайській делегації вона зробила їх близько вісімдесяти. Ще чотири поїхали у Канаду, кілька в Єгипет і дуже багато розійшлися поміж корюківчан.
– Здебільшого просять виготовити на подарунки, – каже жінка. – Шила я і пишнотілу кухарочку зі здоровенним апетитним вареником, і вправних мисливців та рибалок, і поліцейського при погонах та ін. Найбільший мій проєкт – композиція для чоловіка, який марить річковими сплавами на плотах. Там було дуже багато дрібних елементів: пліт з рятувальними канатами та кругами, столи з провізією, лави, пательні, на яких смажиться яєчня, намети, де вже постелені ковдри, лежать спальники.
Окрім цього, з високих склянок, пляшок та інших підручних матеріалів Юлія Сита створює вази, фігурки, українські віночки та іншу сувенірну продукцію. Нині користуються популярністю екосумки. З непотрібних джинсів, спідниць, курток майстриня шиє жіночі та господарські сумки.
Багато її робіт скуповують українці, які приїздять на свою батьківщину у Корюківку з Росії. Мовляв, наші за кордоном їх тихенько просять: «Хоч що-небудь привезіть з дому». Найчастіше хочуть український рушник.
Хата-майстерня
Юлія Сита сміється, коли згадує реакцію людей, які у неї вдома бувають вперше.
– Найчастіше кажуть: «Господи, як ви тут живете?», – зізнається жінка. – Наразі моє житло і справді нагадує склад. Особливо зала, де п’ять швейних машин у ряд стоять, по периметру кімнати висять костюми на прокат, а навколо – стрічки, бобіни, рулони тканин та інше, що необхідне для моєї роботи.
Жінка почала вже будувати власну швейну майстерню вдома. І планує невдовзі перебратися туди зі всім своїм добром, щоб «розвантажити» будинок.
Фотодрук на тканині й кераміці
Юлія Сита придбала обладнання для створення надписів і малюнків на тканині й кераміці. Освоїла програму для обробки зображень. З легкістю переносить будь-які малюнки на поверхню для друку, бо гарно малює.
– Першими моїми клієнтами на фотодрук стали …собаки, – сміється майстриня. – Мисливці замовляли для своїх чотирилапих помічників оранжеві жилетки й забажали, щоб вони були іменинними. На їхньому одязі я зробила фотодрук із кличками: Нобік, Мобік, Тобік Іванович.
Є попит на фотодрук на чашках і футболках. Футболки розходяться великих розмірів, бо замовляють здебільшого для чоловіків – «Кращому рибалці», «Улюбленому кумові», «З Днем рибалки» і т.ін.
«Швидкі» вишиванки для дітей
Завдяки новому обладнанню майстриня виконує «швидкі» вишиванки для дітей. На полотно наносить малюнок вишивки на свій смак або за бажанням клієнта.
Скільки масок не поший – не вистачає
Карантин підштовхнув до пошиття масок. Спочатку з ситцю, з нашивками-вишиванками, з фотодруком – різні. Потім стали частіше запитувати чорного кольору, бо практичніше.
– Спершу шила тільки собі, синам і родичам. Потім почали просити продавці магазинів, працівники РЕМу, міської ради, райдержадміністрації, – каже Юлія Михайлівна. – А перед 1 вересня взагалі дві ночі спати не лягала, бо шила маски для школярів. А діти ж найвибагливіші покупці! Скажімо, 31 серпня, батько і дідусь першокласниці з Наумівки приїздили до мене додому, щоб замовити їй захисну маску з єдинорогом.
Юлія Михайлівна каже, що захисні маски нині – найзатребуваніший товар. Яких би і скільки не пошила, все одно не вистачає. Приміром, двісті штук розходяться за півтори години.
Про Осаму бен Ладена
Робочий день Юлії Ситої вже не закінчується о 17-й, як раніше. Роботу завершує опівночі.
– Але навіть за нинішнього темпу у мене з’явилося більше часу для себе, для подорожей, – каже Юлія Михайлівна. – Сама у себе відпросилася на кілька днів – і гайнула на відпочинок.
Якщо трохи викроїть часу – читає. Любить взяти до рук хорошу книгу про любов. Обожнює містику й фантастику. А також свого улюбленця – хаскі, якого їй подарували на день народження.
– Цей малюк приїхав до нас з Чернігова і вже завоював нашу любов, – посміхається жінка. – Спочатку жив у будинку, тепер у вольєрі з вигодами. За суворий вигляд назвали його Осамою бен Ладеном, коротко – Беном. Хоча за документами у нього інша кличка. До мене він ставиться із вдячністю, бо знає, хто його годує. До старшого сина Дениса, який його дресирує, – як до вчителя. А з меншим Дмитром взагалі не рахується, може запросто звалити з ніг!
Юлія Михайлівна каже, що її улюбленець має вегетаріанські уподобання. Охоче їсть овочі, навіть огірки. Обожнює каші з морквою і цибулею. А інколи на городі знаходить собі їжу – може вирвати та почистити качан кукурудзи.
Про мрії
Юлія Сита не шкодує, що змінила кабінетну роботу на гамірний базар. Головне, що нинішня робота приносить їй задоволення. Хоча, зізнається, на хендмейді статків не заробиш.
– Але ідей повно і працювати потрібно, бо мені ще меншого сина вивчити треба, і одружити обох, — дивиться у майбутнє. – Затіяла будівництво та ремонт удома. І творчих задумів для реалізації виношую безліч! Хотіла б і магазин, щоб всі свої роботи можна було викласти та презентувати покупцю. Але поки що це тільки мрії.
Найбільше не вистачає Юлії Михайлівні робочих рук. Бо мамина творчість не завжди зацікавлює синів. Але у жінки ще є надія на помічницю. Сподівається, що Бог дасть невістку, небайдужу до рукоділля.
Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у спецпроєкті, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.
