Кінець року - це завжди період для осмислення й підбиття підсумків. Рік - багато це чи мало у житті кожної людини? Ми поцікавилися у героїв деяких наших публікацій про те, чи збулися їхні мрії, плани і задуми, чим вони живуть нині і чого прагнуть.
«Мрію про власну виставку»
Катя біля маминих квітів. Фото з архіву редакції (2019 р.)
Історія дорослої маленької Каті Пономар вразила багатьох наших читачів. 25-річна дівчина з Олександрівки особлива не лише своїм маленьким зростом, а й світобаченням.
Маючи купу важких діагнозів, вона не може обходитися без постійної підтримки батьків, але водночас є й їхньою міцною підтримкою. З нею, найстаршою дитиною в сім`ї, радяться батьки, вона допомагає доглядати за молодшим братиком-школярем Кирилом, вчить з ним англійську.
Свого хобі – виготовлення прикрас із бісеру – дівчина не полишила. Але повертається до нього тільки час від часу, коли є бажання. Нещодавно зробила красивий ґердан з ліліями, виклала на своїй сторінці в Інстаграмі. Однак, реалізувати свої роботи дівчині не вдається.
- У соцмережах мені часто кажуть, що я задешево пропоную вироби, - каже Катя. – Мовляв, треба цінувати свій труд. Знаю, що через інтернет рукодільниці продають власноруч виговлені прикраси за кордон, де вони цінуються дуже дорого. А у нас навіть за 300 гривень купувати не хочуть.
Рік тому Катя взагалі не мала мрій. Цьогоріч майже нічого не змінилося. Однак, мрію про власну виставку вона таки плекає. Адже наразі бісер для неї – окремий світ, де вона може реалізуватися.
Катині роботи, вишивка бісером. Але найбільше дівчина любить виготовляти жіночі прикраси з бісеру
Катерина вірить у гороскопи і любить читати електронні книги. Щодня відвідує бабусю з дідусем, які живуть неподалік. Часто з дідусем ходять на прогулянки сільськими вулицями, розмовляють і дискутують на різні теми або влаштовують спільні перегляди телепередач. Бабуся рідко долучається до їхньої компанії – не відпускає галасливе господарство.
Катя з дідусем, 2019 р.
Братик і сестричка, які виходжують чорних стрижів
Маленькій пташці віддають цілий диван у залі. Тут стелять кубельце, годують
Якось учні першої міської школи, корюківчани Сергій та Анастасія Наумчики виходили дитинча чорного стрижа, яке випало з гнізда. Це було дуже непросто.
З п’ятої години ранку і до пізнього вечора братик та сестричка перебували на «чергуванні»: погодинно годували маленького вихованця мошками, кониками, мухами, метеликами тощо, поїли водою з піпетки. Пташиний провіант збирали і на полі, і в під’їзді, і де тільки можна було. Засушували, заморожували, щоб не зіпсувався.
Годування стрижа - справа для терплячих
Від народження і до першого польоту має пройти близько 40 днів. Випускали пташку в небо всією сім’єю. Політ стрижа зняли на відео.
Люди знаходили Сергія та Настю і просили забрати пташенят «на виховання». Діти не одразу погоджувалися – радилися, бо це важкий труд, який відбирає весь вільний час. Не кожна людина на таке згодиться. Але Наумчики не могли відмовити пернатим. Цього літа вони випустили в самостійний політ свого третього стрижа.
Анастасія і Сергій з одним зі своїх вихованців
Анастасії 14 років, вона у восьмому класі. Захоплюється танцями, навчається в школі мистецтв. Сергію – 17, він одинадцятикласник. У вільний час хлопець займається волейболом. Є членом учнівського лісництва ДП «Корюківське лісове господарство» при першій школі. І вже визначається зі своєю майбутньою спеціальністю. Припускає, що вона не буде пов’язана з охороною навколишнього середовища.
Чи одружилися холостяки
Про завидних женихів Корюківки та їхнє ставлення до одруження ми писали рік тому. Чи змінив високосний рік їхній сімейний стан?
Тридцятирічний Іван Ващенко розповів, що його сімейний стан не змінився, навіть не просунувся на шляху до створення родини. І це зовсім не через високосний рік, бо в такі забобони він не вірить. Усе банально – на справи сердечні в нього немає часу. Однак, наміри одружитися є. Утім, кожній справі своя година.
Ващенко Іван
Не одружився цьогоріч і тридцятирічний Олександр Михайленко. Продовжує будувати власний дім. Змінив роботу. Тепер працює вахтовим методом по всій Україні, зводить високовольтні лінії електропередач. Плани знайти свою другу половинку акуратно переніс на рік прийдешній.
Олександр Михайленко
Про жінку, яка здолала рак і змінила своє життя
Майже два роки минуло, відколи своєю історією боротьби з раком поділилася з газетою корюківчанка, мама двох діток Катерина Менська.
Катя Менська
Проблеми з горлом у неї розпочалися в 24 роки, невдовзі після народження первістка, сина Ростика. За декілька років, коли вже не могла ковтати і ледве дихала, Катя дізналася свій страшний діагноз і …не сприйняла його. Зухвало сказала йому: «Рак-дурак». І щиро пообіцяла своїй мамі, що обов’язково видужає, чого б їй це не вартувало. Бо щасливої життєрадісної мами потребували її син і донька.
Спочатку була операція з видалення щитоподібної залози, потім «хімія», лікування, аналізи, супутні проблеми зі здоров’ям. Їй допомагало багато людей. І Катя змогла дотриматися обіцянки своїй мамі – одужала.
- У мене все чудово! – каже Катя. – Я фінансово незалежна, бо маю улюблену роботу - влаштувалася продавцем у продуктовий магазин «Апельсин». Маю двох гарних дітей, яких виховуємо спільно з колишнім чоловіком, є власне житло. Задоволена своїм життям і не втрачаю оптимізму!
Катерина розповіла, що Ростик після 9 класу, який закінчує в гімназії, збирається вступати до Київського військового ліцею ім. Івана Богуна. Мар’янка відвідує дитсадок у Сядриному, де живуть бабуся й дідусь. Коли у мами вихідні - Мар’янка в Корюківці. Катя каже, не віддавала доньку в міські садочки, бо допізна працює і не змогла б її забирати вчасно. Але сядринським дитсадком, каже, вся рідня задоволена, бо й групи невеличкі, і дуже приязний колектив.
Катя зізнається, що не всі її мрії здійснилися. Наприклад, не побувала в омріяній Грузії. Проте, сповна скористалася весняним карантином, щоб привести до ладу свої думки і дії. Вона ще не завершила заплановану книгу про власне життя, однак ця справа потихеньку набирає обертів. Пише вірші про кохання, але - зареклася повністю розчинятися в людях. Радіє кожному новому дню і кожному власному досягненню. Навіть якщо це просто вдала спроба схуднути.
Савана «росте», а художник - учиться
З цього малюнка на стіні сараю розпочалося знайомство Сусіди.Сіty з місцевим художником-любителем Володимиром Борисенком (2019 р.)
З художником-аматором з Корюківки Володимиром Борисенком наші читачі познайомилися майже два роки тому. Тоді газета розповідала про одну з його найбільших робіт. На своїй господарській будівлі Володимир зобразив африканську савану в променях сонця, що сідає, і двох жирафів.
З’ясувалося, що чоловіка, який працює акумуляторником на фабриці шпалер і товарознавця за освітою, вправно слухається пензлик. Небайдужий до живопису, він пише картини для душі й на замовлення.
З’явилися й більші замовлення. Володимиру Борисенку запропонували розмалювати ігрову кімнату міського Будинку культури, над якою він працював понад три місяці.
Згодом оформив зовні приватний магазин в Олександрівці, який «розквітнув» червоними маками. Витонченим жіночим силуетом прикрасив одну з внутрішніх стін приватного салону краси.
Та й корюківчани інколи просять додати їхньому житлу індивідуальності, просять зобразити щось усередині будинків. Здебільшого це абстрактні елементи, малюнки у стилі мінімалізму. Пейзажі та сюжетні малюнки в оформленні стін, на думку художника, втратили свою актуальність.
Попри роботу і замовлення, Володимир завжди шкодував, що не вчився свого часу в школі мистецтв. Та зрештою, таки знайшов наставника, який навчає його живопису.
- Розумів, що вступати вже нікуди не буду, а вчитися все одно хотів, - зізнається Володимир. – Бо відеоуроки й самоосвіта в цій справі не дають бажаного результату. Господь послав мені фахівця, у якого я тепер навчаюся. Це заслужений художник України Володимир Матвейцев з Чернігова. Займаюся в його художній майстерні.
Мрії корюківчанина про персональну виставку картин і величезний мурал у місті поки залишаються мріями. У творчості Володимира активно підтримують дружина Наталія та донечка Яночка. Працюючи, тато дає пензля і своїй маленькій художниці, довіряє намалювати деякі елементи своїх робіт.
Дев’ятирічна татова помічниця – його перший критик. Та яким би не був її «вердикт» по кожній картині, наприкінці доня все одно обов’язково похвалить свого тата. І йому додається натхнення та сил.
