Кажуть, якщо в дитинстві сильно мріяти про щось, то це обов’язково має здійснитися. Виявляється, що це справді так. Напередодні Всесвітнього дня захисту дітей у цьому переконалися Сусіди.City, поцікавившись у знаних менян, про що мріялося їм у дитинстві.
Олександр Коваленко, начальник відділення АТ «Райффайзен Банк Аваль»
У дитинстві Олександр Коваленко навіть не підозрював, що колись стане банкіром. Тому що бачив себе в дорослому житті вчителем. А саме – вчителем біології. Чому так конкретно? Мабуть, тому що любить природу. І ця любов не зменшилася з роками, але життя внесло свої корективи. Тож, обираючи навчальний заклад для вступу, перевагу надав Гомельському кооперативному інституту.
За роки, які минули після здобуття вищої освіти, Олександру довелося працювати в податковій інспекції, пенсійному фонді. Тепер ми знаємо Олександра Миколайовича як начальника Менського відділення «Райффайзен Банк Аваль».
Наталія Підлипська, завідувачка міського будинку культури
Про те, що в майбутньому стане артисткою, Наталія Підлипська знала з дитинства: мріяла, прагнула, намагалася будь-де проявити свої сценічні здібності. Саме тому після закінчення міської школи імені Тараса Шевченка спробувала вступити до Мінського інституту культури. Невдача на вступних іспитах була болісною, але не розчарувала її.
Фах бухгалтера, який обрала потім, був настільки далеким від мети, що здавалося – вона так і залишиться просто дитячою мрією. Після закінчення Чернігівського кооперативного технікуму працювала в машинолічильній станції. Згодом – бухгалтером на універсальній базі. З 1985 року стала активною учасницею народного аматорського ансамблю пісні і танцю «Менщина», де змогла реалізувати свій талант. На пропозицію тодішнього керівника будинку культури Олексія Бакути перейшла сюди на роботу: спочатку інструктором, а ось уже майже 20 років очолює його сама.
Тетяна Руденко, директорка центру дитячої та юнацької творчості
Тетяна у шкільні роки була неординарною особою: з одного боку – майже відмінниця у навчанні, але поведінкою відзначалася далеко не зразковою. Можливо, саме через це, коли, закінчуючи школу, озвучила, що вступатиме до педагогічного вишу, деякі вчителі категорично зауважили: «Не варто! Такі, як ти, не можуть бути вчителями».
На відміну від них, учителька української мови та літератури її рідної Стольненської школи Олена Залога переконала у тому, що Таня зробить велику помилку, якщо не стане вчителькою. У 1995 році вона закінчила навчання в Ніжинському державному педагогічному інституті і таки стала вчителькою.
Сьогодні ми знаємо Тетяну Руденко як креативну, творчу, неординарну особистість і директорку Менського центру дитячої та юнацької творчості.
Ірина Мироненко, завідувачка дитячого відділення міської лікарні
Любов до дітей завжди була притаманна Ірині Мироненко. Тому, коли почала замислюватися над тим, ким стати, твердо знала: буде або вчителем, або лікарем. Наближення випускних іспитів у школі змусило визначитися з мрією. Вибір зробила на користь медицини.
Після закінчення Чернівецького медичного інституту повернулася на малу батьківщину, і ось уже 30 років Ірина Володимирівна робить здоровим дитинство менської дітвори. Два десятки років завідує дитячим відділенням Менської міської лікарні.
Раїса Михайленко, журналістка
Більшість жителів Менщини знають Раїсу Михайленко як журналістку «Нашого слова». Виявляється, що газети з самого дитинства були в її житті. Раїса Дмитрівна пригадує, як подобалося, коли в її рідній Сахутівці на Корюківщині листоноша Сергій Адамович Пономаренко, батько її однокласниці Тані, доручав їм обом рознести односельцям пресу. Саме тоді вирішила чітко: буде листоношею. Хоча відчувала, що не тільки може розносити газети, а й писати в них. Зараз, через майже 60 років, добре пам’ятає свій перший допис у газеті про курятницю тітку Наташу, зроблений у шостому класі.
Були й інші, але коли закінчила вісім класів, батьки відвезли її навчатися до столичного технікуму зв’язку. Тоді під час вступу, мабуть, на щастя, провалила екзамен із математики. Закінчивши 10 класів Корюківської середньої школи №1, спробувала вступити на факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Тут була знову невдача.
Рік працювала бібліотекарем у Корюківці, але мрія про журналістику не полишала Раїсу. Коли зібралася знову подавати документи на вступ, колеги-бібліотекарі переконали вступати до Ніжинського культурно-освітнього училища. Після його завершення здобувала вищу освіту в Київському державному інституті культури імені Корнійчука. Але її газета просто чекала свого часу: наприкінці 70-х років Раїса Дмитрівна переїздить до Мени. І тут якраз у «Колгоспній правді» для неї знайшлася вакансія коректора. Як виявилося, це був початок її журналістського шляху завдовжки майже в 40 років.
Вікторія Івченко, приватна підприємниця
Як і переважна кількість школярів із розряду хорошистів і відмінників 80–90-х років, Вікторія Івченко в дорослому житті бачила себе учителем математики. Тим більше, що за взірець були батьки – обидвоє вчителі математики. Але саме батьки і відмовили Вікторію від учительського хліба.
Хоча й закінчила школу з золотою медаллю, але спочатку вступила до Сосницького сільськогосподарського технікуму, здобула фах «Організація комерційної діяльності». Після завершення технікуму вступила до Харківського національного аграрного університету імені Докучаєва. Згодом удосконалювала освіту в Сумському державному університеті. Математичні здібності пані Вікторії їй знадобилися: не стала вчителем математики, але отримала фах, який допоміг реалізуватися успішною підприємницею.
Олексій Прищепа, редактор сайту Сусіди.City
Із дитинства Олексій мріяв стати космонавтом. Ну, якщо не космонавтом, то пілотом точно! Але, як зараз сміється з того, мрія якось зникла остаточно після невдалого приземлення з саморобним парашутом із яблуні.
Закінчивши навчання в 11 класі, Олексій одразу пішов працювати зв’язківцем на телеграфно-телефонну станцію. Одночасно навчався в Київському коледжі зв’язку. Цій роботі він присвятив 23 роки. З серпня 2018 року Олексій Прищепа – журналіст і редактор сайту Сусіди.City. Тепер йому дитяча мрія пригадується хіба що тоді, коли робить аерозйомку: його літак – квадрокоптер, який редакція виграла в одному з всеукраїнських творчих змагань. Тож Олексій таки став пілотом, хоч і на землі.
Анатолій Фурман, директор місцевої пожежної охорони
Ще в дитинстві маленький Анатолій полюбляв розглядати кольорові плакати на протипожежну тематику. Бо його дідусь очолював пожежників Данилівки. Тому і Толя уже тоді мріяв стати вогнеборцем. Але коли подорослішав, мрії змінилися. Добрим словом згадує тепер своїх учителів із данилівської та менської шкіл, бо саме вони вплинули на остаточний вибір професії.
Вступив і успішно закінчив історичний факультет Чернігівського державного педагогічного інституту імені Тараса Шевченка. Але дитяча мрія все ж перемогла. Після служби в армії отримав професію пожежника у Вінницькому училищі і 15 років служив у державній пожежній охороні. Потім була перерва на шість років, які присвятив журналістиці у «Нашому слові». І доволі успішно: віддані читачі найближчої газети досі пам’ятають талановиті публікації Анатолія Фурмана. Коли у 2017 році у Менській громаді почали формувати місцеву пожежну охорону, прийняв пропозицію очолити її.
