Для Менщини свято Трійці – особливе, недарма й Троїцький ярмарок багато років відбувається у нашому місті. Про те, як відзначали Трійцю в давнину, розповів директор Менського краєзнавчого музею Віталій Крутий.
Цілющою стає навіть роса
Три останні дні тижня перед Трійцею і три перші дні троїцького тижня здавна називають «зеленими святами». На Менщині люди вважали, що саме цього тижня прокидаються мерці, виходять з води русалки. У ці дні заборонялося купатися. Люди прикрашають житла зеленню, травами й квітами.
Зелений тиждень починається з четверга. Зранку дівчата готували яєчню, пекли пироги та йшли в ліс плести вінки з квітів. Наші предки вважали, що у ці дні особливої сили набувають лікарські трави. Найбільшу цілющість вони мають у п’ятницю.
Надвечір у «клечальну суботу» йшли босоніж до лісу й запасалися галузками клену, липи, ясена чи осики. Цими гілочками оздоблювали обійстя, ворота, тини, хлів, одвірки хати й стріху, а також оселю. Стежку, яка вела від дороги до порога – «клатчату алею», обтикували високими галузками.
Осикове гілля ставили здебільшого в глухих кутках подвір’я – «щоб відьми не заходили». Бо традиційно це дерево вважається «грішним». З нього не будували хат – «бо гроза влучить», не виготовляли ритуальних речей, не цямрували криниць. Найсвятішим деревом у нашому регіоні вважався дуб.
Клечальна неділя
Неділя зеленого тижня називалася клечальною. Оселі прикрашали зеленим гіллям, а підлогу встеляли запашними травами. У горщиках на столі красувалися квіти: півонії, фіалки, пижма. Перед іконами жевріла лампадка або свічка.
Діти залюбки босими ходили по запашних травах. Вважалося, що цього дня трави додавали сил, мали дивовижні лікувальні властивості.
Зі святковим настроєм люди поспішали в церкву. Одягалися цього дня по-особливому святково. Дівчата вплітали у коси кольорові стрічки, на шиях блищало намисто. А в руках неодмінно тримали полин, барвінок чи любисток.
Після обідні всі збиралися коло церкви або в центрі населеного пункту. Тут укопували тичку, заквітчану гіллям і квітами, – «віху». Хлопці та дівчата водили хороводи, співали пісні. Забави тривали до пізньої ночі. Першого дня Трійці дівчата йшли у поле чи ліс, плели по віночку і тримали їх до Петрівки, щоб у цей час не залоскотали русалки.
Русалчин тиждень
На Менщині зберігся звичай розвішувати в русалчин тиждень на деревах полотно, щоб русалки могли взяти його собі на сорочки. А на вікнах розкладали гарячий хліб, гадаючи, що його парою русалки будуть ситі.
У русалчин тиждень не слід кидати лушпиння з яєць, бо як потрапить воно на воду, то серед нього плаватимуть русалки й робитимуть шкоду людям.
У русалчин тиждень (сім днів після Трійці) у четвер не можна працювати, щоб не розгнівати русалок і щоб вони не нашкодили домашній худобі, птиці й усьому господарству. Вранці, як тільки сходило сонце, дівчата йшли у поле на хліба й брали із собою хліб із житнього борошна, спеціально для цього спечений. Місили цей хліб на свяченій воді. У полі дівчата ламали хліб на декілька шматків, ділилися ним порівну, а потім кожна йшла на ниву свого батька і там на межі клала той хліб для мавок – «щоб жито родило».
Меняни «водили куста»
У наш час зник із побуту обряд похорон Ярили – одного з язичницьких богів, якому поклонялися, молячись за майбутній урожай, вчасні дощі, надання сили посіяному зерну.
За народними віруваннями, на зелені свята прокидалися мерці. На Менщині квітування хлібів вважалося найнебезпечнішим періодом. Люди боялися, щоб із цвітом нічого не сталося лихого. Вони вірили, що мертві предки є охоронцями інтересів роду, і до них у небезпечний час зверталися живі, влаштовували на гробках тризни (поминали). Встеляли могили зеленню.
Отож, із давніх-давен на зелені свята у нашому регіоні зберігся звичай поминати мертвих родичів. Днем такого вшанування була поминальна субота – перша після зелених свят. У нас її називали «дідами».
Вечерю цього дня готували пісну, а сніданок та обід – скоромними. До початку ХХ ст. на Чернігівщині зберігся культ рослинності, який проявлявся в залишках обрядів. Із давніх часів у цій місцевості побутував обряд водіння куста. Дівчина, заквітчана зеленню, ходила з молоддю по хатах, вітаючи господарів, бажаючи їм здоров’я, доброго врожаю.
Юнки співали:
Ми водимо Куста
Од хати до хати,
Щоб були всі люди
Щасливі, багаті.
Увечері, знявши зелене вбрання з дівчини, відносили його в поле, щоб родили пшениця, овес, жито. Обов’язково ставили тарілку й для померлих – «щоб причастився й покійник».
На Менщині клечальної неділі на сільському майдані також встановлювали віху – високу жердку, обвиту зіллям, із колесом від воза нагорі. І святкували, забувши хоч на кілька днів про важку щоденну працю.
