Навесні минулого року, коли ми відвідували Лазарівку в межах проєкту «Малі села Менщини», спілкувалися там з Віктором Дінченком. Цього разу наприкінці літа, проїжджаючи повз, Сусіди.City вирішили заглянути до нього знову, аби дізнатися, що змінилося у Дінченків за час, що минув. А надто в світлі подій останніх пів року.

У домашніх клопотах з ранку до ночі

Родина Дінченків живе в Лазарівці з початку двотисячних. Саме тоді, придбавши тут будинок, перебралися з Донбасу (це вже згодом та територія стала не підконт­рольною Україні). Тоді там залишилися мама Віктора (на її похоронах два роки тому син так і не зміг побувати), його брат та старший син зі своїми сім’ями. Молодший син приїхав з батьками.

Обійстя Дінченків все таке ж доглянуте і охайне, як і в перший наш візит: підкошена трава біля двору, рясніє плодами садок, за парканом по-хазяйськи розгулює вірна охоронниця, вівчарка Адель. Господиня дому пані Антоніна, почувши про мету нашого візиту, гукнула чоловіка, а сама швиденько поспішила у своїх справах. Пан Віктор же до нас виходить в оточенні трьох онуків.

Мініферма родини ДінченківМініферма родини Дінченків

– Як поживаєте, Григоровичу? – запитуємо. – Оце їхали повз Лазарівку, то не могли не поцікавитися, як поживає козел Борис (минулого разу господар додавав до цієї клички ще й добре відоме всім прізвище Джонсон).

– Немає вже його, – відповідає чоловік. – Пустив під ніж. Така його козляча доля: як тільки з віком почав проявляти норов і щодо кіз, і щодо людей, то, від гріха подалі, вирішили позбутися його. А загалом особливих змін наче як і не сталося. З ранку до ночі працюю по господарству: город, сад, кози, дрова, сіно… Треба ж крутитися, виживати якось, бо тут, у Лазарівці, у нас, крім моєї пенсії і господарства, доходу іншого не маємо.

У турботах про онуків та господарство

Як і минулого разу, слова Віктора Григоровича не палають радістю та оптимізмом. Бо дійсно у наш час вижити родині на одну мізерну пенсію – це цілий квест. Пані Антоніна хоч ще не досягла пенсійного віку, але і роботи для неї в селі немає. Їхати ж кудись – не тільки подолання відстані та витрата часу, а треба ще подумати, як дістатися робочого місця. Тому вона допомагає чоловіку у веденні домашнього господарства. А ще займається онуками, дітьми молодшого сина.

Вони зараз переважно живуть у діда з бабусеюВони зараз переважно живуть у діда з бабусею

– Невістка їздить на роботу до Чернігова, то малі у нас, – ділиться Віктор.

І тут стає зрозумілим сум в його очах. Виявляється, що турбота про онуків Матвія, Соню і Машу, допомога невістці в їхньому вихованні – це ще один з його обов’язків. Бо їхній батько, син Віктора, трохи схибив і зараз відбуває покарання. Спілкуємося, а онуки Віктора Дінченка, Матвій і Маша, туляться до дідуся.

До останнього не вірив у чутки про війну

Родина Дінченків чи не більше за всіх відчувають війну ось уже вісім років. Бо в 2014 році війна на Донбасі розлучила їх з рідними, які опинилися на тимчасово окупованих українських територіях. Це відчуття особливо загострилося після 24 лютого.

– Спілкуємося з рідними, – зізнається Віктор. – Не так часто, як хотілося б, звичайно, робимо це переважно через інтернет. Спілкуємося, але часто залишаються недомовки з обох сторін, бо на деякі питання щодо подій сьогодення у кожного – своє бачення. Переважно спілкування обмежується словами: «Як справи? Живий-здоровий». І все. Часто якість зв’язку буває погана. Для них там, на Донбасі, війна не є новиною, а я особисто до останнього не вірив, що вона докотиться і до нас.

Стольне і хутори навкруги оминули ворожі танки

У Лазарівці Дінченки порівняно тихо і спокійно пережили березень, який для Менщини був чи не найтривожнішим. Віктор каже, що допомогли тоді власні припаси.

– Гуманітарну допомогу отримали лише раз, – розповідає чоловік. – Тоді, в березні, нам привезли кілограмів п’ять борошна. І поки на цьому все.

А загалом у Лазарівці за рік, що минув, не змінилося нічого. Хіба що всі стали на рік старшими і мудрішими. Немає вже круторогого козла Бориса. Ну ще й те, що сосни, берези та горіхи, посаджені Віктором Дінченком на розчищеній ним ділянці навпроти будинку, стали вищими.

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися