Пригадуєте, минулого року Сусіди.City зробили низку публікацій про малі села Менщини? І ось ми вирішили знову повернутися на мить туди, щоб дізнатися, як трагічні події останніх місяців вплинули на життя наших героїв. Звичайно, побували не скрізь. Поки що лише в Мощному та Лазарівці.
У Мощному тихо, як і раніше
На відміну від минулорічного нашого візиту, цього разу Мощне нас зустріло трохи по-іншому. Якщо навесні рік тому тут все було здебільше сіре і безлюдне, то зараз навкруги все буяє в зелені. А людей хоч і не вдалося багато побачити (чи не спека їх загнала до осель), але деінде біля дворів помітно було транспортні засоби, за огорожами виднілися доглянуті городи. А це свідчить, що життя тут триває.
Ми ж хотіли зустрітися з героями нашої публікації «Малі села Менщини. Мощне: тиша, спокій, чудова природа, поруч Десна». Тоді ми спілкувалися з подружжям Забіяк – Віктором та його дружиною Любов’ю. І нам це вдалося.
Усе той же доглянутий будиночок, охайне подвір’я. Але фарби насиченіші: соковито-зелені від споришу та листя фруктових дерев, барвисті від айстр та інших квітів. І квітковий аромат, доповнений достигаючими яблуками та сливами.
Час збирати урожай
Господарів помічаємо на городі. Виявляється, що наразі у них гостює донька Алла (буває тут чи не щотижня), вони якраз проводили там для неї екскурсію. А похвалитися справді є чим: доглянуті грядки картоплі, помідорів, баклажанів… І ніякого натяку на бур’ян: помітно, що тут до нього ставлення особливо серйозне – як кажуть, знищується на корені, щоб дати змогу вирости тому, що має рости і радувати справжніх господарів.
А от на невеликому баштані бур’янчики залишили спеціально – щоб вони давали тінь і прохолоду для пузатих кавунів, які рясно всіяли землю. Все тут до ладу і зроблено по-хазяйськи, а тому помідори та баклажани – більш ніж у людського пів зросту.
– Ви знаєте, у той час, коли в містах люди звикли купувати продукти «сьогодні на сьогодні», складно було декому в Чернігові під час його облоги, – згадує Алла. – Нам дійсно було легше завдяки тому, що батьки доклали зусиль минулого року і виростили на цьому городику і овочі, і фрукти. Тому і у нас все це було своє, а не довелося переживати, де і як його купити.
Під обстрілами думали про город
Пан Віктор ніби нагадує нам і розповідає про те, що в Мощному вони зазвичай перебувають від ранньої весни і до пізньої осені. Так і цього року планували: як тільки в березні стане на весну, приїхати, щоб вправлятися на цьому обійсті.
Однак війна порушила всі плани. Довелося натерпітися в Чернігові, рятуючись у підвалі від обстрілів. Добре, каже, що живуть там на першому поверсі, то далеко не бігали. Але і до Мощного не ризикнули тікати: авто внаслідок обстрілів було пошкоджене, шлях відрізаний через зруйнований міст, а ризикувати так, як ризикували багато хто, дістаючись переправи через Десну, не наважилися.
Віктор Забіяка дякує захисникам за те, що прогнали ворога від Чернігова і дали змогу повернутися їм з дружиною до улюбленої справи.
Дарма, що трохи затрималися (город орали тижнів на два пізніше, ніж зазвичай), але все встигло вирости вчасно
– І не знаю, як би виживали всі ми в Чернігові, якби не було у нас цього городу, – зізнається 69-річна Любов Забіяка. – Особливо відчули це в березні, коли там переховувалися від обстрілів та бомбардувань. У магазинах нічого не було, а якщо і траплялося щось, то похід туди був небезпечний. А так вирощене і надбане минулого року тут, в Мощному, забезпечило можливість більш-менш нормально пережити незручності і нам, і сім’ї доньки. Та й із сусідами та знайомими ділилися.
Пані Любов говорить, що у вересні вона святкуватиме свій 70-річний ювілей і їй так хочеться, щоб наступні її року були мирними і спокійними, щоб ще мати змогу радіти результатам власної праці, успіхам дітей та онуків, милуватися чудовою природою тут, в Мощному, поруч з Десною.
