Ось і закінчився 2022 рік. Рік, який став особливим для кожного українця. Став особливим через свою трагічність. Він зробив кожного з нас іншими: витривалими, мужніми, співчутливими, згуртованими. Ми, як і всі жителі Менщини, не занепали духом, у нас не знайшлося місця відчаю та зневірі. Нам теж було нелегко, але ми, як і вся Україна, продовжували працювати заради спільної мети – перемоги: інформували, консультували, радили, знайомили, застерігали…
Ніхто не вірив, що буде війна, хоча неспокій був
Ми жили звичним мирним життям. На початку року, як і в усій країні, активно обговорювали «тисячу Зеленського» та ніяк не могли дійти до спільного знаменника стосовно того, вакцинуватися чи не вакцинуватися від коронавірусу.
Ми інформували про знакові події, які відбувалися на Менщині. А це і відкриття нових сучасних просторів (молодіжного – в Мені та бібліотечного – в Стольному), культурно-інформаційної платформи «КульБаба». І про здобутки наших земляків (участь Ярослава Кулика у конкурсі стартапів), повідомляли про кадрові зміни у медичній галузі (в Менській амбулаторії розпочала роботу молода лікарка-педіатр Катерина Панець). Знайомили з цікавими людьми (мандрівник харків’янин Михайло Коваленко побував у Мені і поділився враженнями в Ютубі, а ми взяли і написали про це).
Відеоблогера Михайла вразила Мена
Але вже тоді на душі у кожного було неспокійно – інформаційний простір закипав від повідомлень про ймовірність широкомасштабного російського вторгнення. І більшість із нас намагалися зберегти холоднокровність, сподіваючись на адекватність сусідів. Сусіди.City також на це сподівалося, хоча і застерігали за три тижні до вторгнення, опублікувавши допис про тривожну валізку. Наскільки ця інформація була доречною, ми змогли пересвідчитися вже згодом.
Останній мирний номер газети «Наше слово» вийшов 18 лютого. Ми в ньому познайомили читачів з уродженкою Мени Юлією Лапою, яка стала відомою чернігівською кондитеркою. Розповіли щемливу історію про те, як менянин Сергій Милейко пошив черевички для жінки з інвалідністю Тетяні і цим допоміг втілити її мрію. А ще цей номер містив сумну новину про юного макошинця Сашка Кривошеєнка, який був героєм декількох публікацій у попередні роки. На жаль, Сашка не стало 11 лютого – хлопчина так і не зміг здолати онкозахворювання, з яким мужньо боровся.
Без газети, але не в інформаційному вакуумі
Ми чули про те, що може бути вороже вторгнення, але до останнього не вірили. Готували черговий номер газети, в якому мали бути цілком мирні матеріали. Зробили його тоді цікавим, він був зверстаний і переданий в друк. Однак побачити його так ніхто і не зміг, бо потім настав чорний четвер 24 лютого.
Наступні майже три місяці ми не мали змоги видавати газету: спочатку через пересування ворожих військ територією Менщини та блокаду, а згодом, коли ворога вигнали з Чернігівщини, – через технічні проблеми, пов’язані з роботою видавництва та браком паперу.
Дитячий блокпост у Мені
Але це не означає, що ми мовчали. Ні! Ми продовжували виконувати свою місію – доносити до жителів нашого краю актуальну інформацію, повідомляти про роботу підприємств, установ, закладів обслуговування, попереджали жителів Менщини про дотримання безпекових заходів. Робили це ледь не цілодобово через сайт Сусіди.City та соціальні мережі.
Об’єдналися, щоб вижити
Лише в травні, коли ситуація на Чернігівщині трохи стабілізувалася, вийшов перший деокупаційний номер нашої газети. Але він був незвичним: хоча, як і раніше, вона була в тому ж форматі (12 сторінок), але через технічні проблеми стала виходити в чорно-білих кольорах. У кольорі газета знову з’явилася лише в червні.
Мена волонтерить
Загалом війна позначилася й тим чином, що не лише «Наше слово», а й інші друковані видання зіткнулися з фінансовими труднощами, здолати які самостійно стало неможливим. Тому ми, об’єднавшись з корюківським «Маяком» та «Новинами Городнянщини», стали виходити спецвипуском, у якому подавали інформацію вже про три громади.
Комусь із передплатників це подобалося, а комусь – навпаки. Саме останнє, мабуть, і стало причиною того, що з липня зі спецпроєкту вийшов «Маяк», а з вересня – і «Новини Городнянщини». «Наше слово» з 1 вересня починає виходити на восьми сторінках замість звичних дванадцяти.
«Наше слово» як літопис
Повномасштабна війна вплинула на тематику більшості матеріалів: поряд зі звичними і буденними новинами, порадами, консультаціями та роз’ясненнями були життєві історії, в яких ключовим стало слово «війна». Ми розповідали про художницю з Блистови Ірину Гренько і про закохану пару – сновчанку Олександру Бережну та менянина Дмитра Губенка, яких прославило фото, зроблене ними з 14 поверху чернігівської багатоповерхівки одразу після ракетного обстрілу.
Ми стали учасниками написання своєрідної хронології воєнних подій на території Менщини і сусідніх громад. Переповідали історію про те, як, наражаючись на небезпеку, вдалося повернути додому юних спортсменів, які виїхали на змагання напередодні війни.
Збираємо менські говірки
«Наше слово» долучилося до створення Меморіалу загиблих у цій війні – як військових, так і цивільних. Разом з усією громадою ми схиляли голови перед загиблими героями-земляками, які навічно поверталися на Менщину: Роман Кубай, Микола Сидорець, Віталій Горбач, Сергій Кулик, Віталій Степанов, Юрій Роговий, Валентин Чичкан, Ярослав Смецький, Сергій Лавський, Михайло Лесюта, Сергій Кнут. Життєві історії декого з них були висвітлені на шпальтах газети. Про кого ще не написали – обов’язково напишемо.
Ми сумували разом з родинами загиблого у Новоселівці парамедика Володимира Андрійченка (мав менське коріння), убитих росією юних менянки Ані Кушнеренко та новгород-сіверця Сергія Доманцевича.
Сергій Доманцевич
На Менщині знайшли прихисток ті, хто рятувався від війни. Тут вони отримали статус внутрішніх переселенців. Драматичні історії родини харків’янки Олени Шепотько та жительки села Велика Дорога Наталії Нікітченко були опубліковані на сторінках «Нашого слова».
Окремо взята людина – герой
Ми помічали, як з першого дня війни, не зважаючи на злість, розпач і тривогу, згуртувався наш народ. Складалося враження, що кожен з нас готовий зараз волонтерити і давати пожертви, організовувати благодійні ярмарки, виступи, проводити аукціони, щоб зібрані кошти спрямувати на перемогу.
Ми писали про те, як стольненський гончар Олег Луцук виставив на аукціон скульптурку песика Патрона. Побували на благодійних ярмарках, організованих центром культури та дозвілля молоді та Менською публічною бібліотекою. Зустрілися з найменшими волонтерами, які збирали кошти на підтримку ЗСУ, обладнавши дитячі блокпости.
Наш простір
А ті меняни, які волею долі опинилися деінде в світі, хоч і знаходилися хто в Києві чи Львові, в Польщі чи Бельгії, також прагнули бути корисними Україні та рідній Менщині. Таким чином всі змогли дізнатися про Миколу Шестаковського, Влада Прищепу, сестер Аліну та Юлію Деденових, Каріну Шаповаленко, з якими вдалося поспілкуватися «Нашому слову».
Важлива кожна подія
Серед подій 2022 року, які відбулися на Менщині і про які ми писали, була травнева повінь на Десні, липневий градобій та боротьба макошинців зі стихією, перехід церковних парафій до Православної церкви України. В липні чи не вся Чернігівщина спостерігала за тим, як наші військовики витягали з Десни ворожі танки, які потонули разом з екіпажами наприкінці лютого.
Усі ми є свідками того, яку підтримку отримує наша держава у боротьбі з агресором. Цю підтримку відчувають на собі і меняни. «Наше слово» повідомляло і про іноземну гуманітарну допомогу, яка надходила жителям Менщини, і про автівки швидкої допомоги, які надійшли з Франції, і про 20 велосипедів, переданих Менській громаді з Нідерландів, і про корм для тварин Менського зоопарку та пожежні авто, які подарували поляки.
Ми пам'ятаємо
Учні Менської школи імені Тараса Шевченка Костянтин Кондалєв, Єлизавета Олійник та Валерія Слобода у пошуках спільної спадщини в червні відвідали дружню Польщу. А на Менщині побували гості з Фінляндії, які посприяли відкриттю літніх оздоровчих таборів.
Найближча газета протягом року інформувала про події, які, здавалося б, є звичайними, але водночас свідчать про те, що громада живе, і разом з проблемами воєнного часу вирішує також справи цілком мирні. У нас саджали квіти, заклади освіти готувалися до початку навчального року, в Макошиному з 1 липня до виконання обов’язків старости стала Світлана Попок, а Волосківці увійшли до десятки неймовірних сіл України. До Менської міської лікарні надійшов портативний апарат УЗД. Радували успіхами юні таланти. Вони перемагали на музичних фестивалях та спортивних турнірах. У Мені оновили інклюзивно-ресурсний центр.
«Наше слово» та Сусіди.City стали партнерами проєкту зі створення настільної гри «Менські говірки». Під час роботи ми подолали на автомобілі десятки кілометрів Менської громади, годинами спілкувалися з її жителями. Валентина Яковенко з Синявки, Валентина Кожухівська та Ганна Прищепа з Городища стали героїнями життєвих історій. Саме на основі цих бесід організатори проєкту відібрали 80 слів місцевих говірок, які потрапили до гри.
Кожна доля – то ціла історія
Наша пасічниця
Героями публікацій «Нашого слова» ставали представники різних поколінь, професій та уподобань: 13-річна пасічниця з Феськівки Аня Кривденко, випускники, які успішно склали національний мультимедійний тест, Ілля Смецький, Марія Корнієнко та Марія Захарченко. Вже знані і шановані лікар-стоматолог Микола Тунда, лікар-хірург Сергій Кацарський, інтернаціональна родина Мирз із Семенівки, майстриня редизайну меблів Юлія Дудишева, поетеса Алла Рудь, Парасковія Новик з Блистови, яка прийняла в своїй оселі 16 переселенців з Чернігова та Киїнки...
«Наше слово» не зраджує своїх читачів, попри труднощі. Вони помітні з динаміки чисельності передплатників: якщо на початок року їх було 4440, то в грудні – 3134. Так, нам також нелегко. Але ми віримо в те, що завдяки підтримці наших читачів, допомозі донорів ми вистоїмо і надалі будемо служити тим, хто потребує інформаційних послуг. Так, як робимо це зараз в умовах, коли тривалий час відсутнє електропостачання, а газету вчасно треба підготувати, зверстати і направити в друк. Усе заради того, щоб «Наше слово» вже в четвер могло потрапити до читача.
