Що значить для кожного та кожної з нас дім? Це місце, де нам затишно та спокійно. Де відпочиваємо, радіємо або сумуємо. Де кожен куточок є рідним.
Для багатьох українців та українок втрата власної оселі через російську агресію є дуже болючим моментом, бо потрібно починати все наново. Почасти немає змоги орендувати чи придбати нове житло, але небайдужі пропонують старі будинки, які потребують ремонту. Яким чином зробити таку оселю затишною та комфортною і, звичайно, що не за дуже великі гроші? Про це поспілкувалися з Юлією Дудишевою – блогеркою з Сосниці, авторкою проєкту «Затишок для ВПО».
– Що для вас означає затишок у домі, затишок в оселі?
– Тепла атмосфера, відчуття дому, хоча він може бути і далеко, приємні аромати (наприклад, кави або смачної випічки). Ті відчуття, які всередині: ти приходиш і розумієш, що це твій дім.
– Коли ми втрачаємо це відчуття, але хочеться його відновити, і коли люди втрачають свої будинки, квартири, переїжджаючи на нове місце, потрібно якось цей затишок створювати. Як можна в тій оселі, де раніше хтось жив, де є чиясь історія, створити свою власну історію?
– Чимало небайдужих людей хочуть допомогти тим, хто втратив своє житло. Це більше про емпатію (від англ. empathy – співпереживання, розуміння стосунків, почуттів, психічних станів іншої людини – авт.). І ось, завдяки зокрема і моєму блогу, хтось ділиться елементами інтер’єру, хтось передає плед, якісь меблі, декор, хтось донатить на наш проєкт гроші. Зазвичай це допомагає іноді людям задуматися над тим, що можна вірити і довіряти іншим. Тоді відчувається тепло – спочатку на якомусь ментальному рівні. Вже потім ми фарбуємо стіни, ремонтуємо-перефарбовуємо меблі.

– Ваш проєкт є вже доволі медійним, тому що про нього багато і писали, і говорили ті, хто підписаний на вашу сторінку в Інстаграм. Розкажіть детальніше для тих, хто ще не чув про ваш проєкт. У чому його особливість? Чому він ще не масштабований?
– Проєкт називається «Затишок для ВПО». Він спрямований на захист тих, хто втратив житло внаслідок війни. Він діє понад рік. Все розпочиналося спочатку з друзів, а потім перейшло до незнайомих людей. Спочатку він існував на території Чернігівської області, а зараз ми виходимо за її межі.
Ми проводимо переважно косметичний ремонт з використанням декораторських та дизайнерських елементів: наприклад, не просто поклеїти рожеві шпалери в квіточках, а щоб все було зі смаком. Часто буває, коли приїжджають внутрішні переселенці, їм пропонують житло, яке спочатку здається зовсім не придатним для проживання. Тоді докладаємо зусиль, щоб люди відчули, що вони потрібні, що про них дбають, щоб вони справді отримали відчуття отого світлого, теплого і чистого.
Ми ставимо за мету досягти естетичного затишку, використовуючи ті самі шпалери, фарби, ту саму тумбочку, на яку можна поставити вазу з квітами. Тобто зробити так, щоб все було гармонійно.
– Ті, хто знають про ваш проєкт, знають і вашу особисту історію. Чому з’явилася потреба створювати затишок для інших?
– Колись на Чернігівщину я переїхала з Криму. З цього і почалася моя особиста історія. Тоді мені доводилося жити в умовах, які важко назвати придатними для проживання. Там не було ні водопостачання, ні газу. Лише світло. Це була кімната з облущеними стінами.
Затишно, стильно і комфортно виглядають підсумки роботи Юлії
Так стається часто зараз з ВПО. Людина приїжджає на нове місце, де вона нікого не знає, її ніхто не знає. Іноді приглядаються до таких людей з настороженістю, бояться впускати незнайомців у своє житло. Мені тоді хотілося, щоб хтось так прийшов до мене і запропонував допомогу. З цим зараз зіштовхуються тисячі українців. Тому власне через емпатію до цих людей хочеться донести до них, що не все так погано, і захотілося стати саме такою людиною для інших.
– Але ж проблема з коштами. Коли ви втілювали свою першу ініціативу в межах проєкту, чи розуміли, скільки це може коштувати? Або з власного досвіду, коли ви собі облаштовували оселю, скільки грошей витратили і де їх брали?
– У мене це хобі вже давно. Ще в Криму ми з мамою любили займатися ремонтом, тож я розуміла фінансову складову. Свій перший проєкт реалізовувала на суто власному ентузіазмі. Потім стала дещо знімати для власного блога.
У мене поступово визрівала мрія, щоб допомагати людям. Після деокупації Чернігівщини був великий наплив людей, які втратили домівки. Мені так хотілося простягнути руку допомоги! Почалося все з друзів. Дуже раділа, коли нам вдавалося зібрати якусь суму грошей і на них купити у магазині секонд-хенд штори чи придбати за старою ціною фарбу.
– Ви вже допомогли не одній родині. Можете назвати, скільки сімей завдяки вам стали щасливими?
– Напевно, краще рахувати кімнатами. Зараз закінчую восьмий проєкт.
– Коли ви заходите в приміщення, чи бачите одразу, яким буде кінцевий результат? Чи враховуєте думку майбутніх господарів?
– Усе залежить від людей, яким я допомагаю. Інколи розумію, що щось треба змінити, а що саме – не знаю. Тоді дослухаюся до думки інших. Буває, майбутні господарі висловлюють побажання, щоб стіни були пофарбовані в улюблений колір. Або ж, наприклад, я помічаю якийсь предмет, який і стає тією особливістю, від якої починаю відштовхуватися в подальших діях.
Коли працювали над передостаннім проєктом, у нас з власницею житла (переселенкою з Херсонщини, з якою до того ми не були знайомі) склався тандем. В її оселі були старі речі – прялка, скрині… Вона якось сказала: «Так би хотілося зберегти ці старовинні речі в хаті». Ми спільно дійшли думки, що під час ремонту маємо якось поєднати сучасне і минуле.
Раритетні речі відреставрували. Вимальовувався стиль кантрі, бо цьому сприяли і глиняні стіни, і балки на стелі. Однозначно вирішили, що гіпсокартоном це все не будемо зашивати. Загалом я проти гіпсокартонних стін. Їх вважаю доречними для офісних приміщень, а не для дому. Багато хто зараз, коли робить ремонт оселі, спеціально робить нерівності на стінах, а у нас вони вже є.
– Будівельні матеріали ніколи не були дешевими. А тепер вони взагалі стрімко дорожчають. Наскільки дорого зараз обходиться найпростіший ремонт? Як визначити, на яку суму слід розраховувати?
– Глиняні стіни насправді не важкі в роботі. Це бюджетний варіант: можна просто взяти глину та пісок, змішати їх і за допомогою цієї суміші підрівняти нерівності. Також порівняно недорого коштують вапно, крейда.
Якщо дозволяють фінанси, попередньо можна поґрунтувати стіни і пофарбувати водоемульсійною фарбою. Мені пощастило, що фарбу під свій проєкт отримую безкоштовно, бо співпрацюю з харківськими виробниками фарби SkyLine.
– Коли внутрішньо переміщені особи приїжджають на нове місце, у них реально немає зовсім нічого. Як тоді знаходити кошти, якщо люди до вас звертаються? Хто ще вам допомагає, підтримує?
– У цьому випадку мені допомагає мій блог, де я можу розказати про людей, які потребують допомоги, розказати їхню історію. Там я оголошую збір коштів, роблю конкретний запит на конкретні речі (меблі, постільну білизну). Приємно, що ті, хто готовий допомогти, відгукуються. Буває, що погоджуються оплатити речі, які продаються через інтернет. Буває, що ті, хто робить вдома ремонт, пропонують безкоштовно речі, які їм вже не потрібні, але можуть ще послужити іншим. Свою ж зарплатню я маю лише з блогу (з реклами фарб, інструментів), а проєкт існує завдяки донатам.
Юлія справжня майстриня не тільки в дизайні, а й у фотомистецтві
– Тобто, завдяки блогу, постам та відео в соціальних мережах люди дізнаються про проєкт і інвестують у чиєсь майбутнє. Ремонт загалом – це прекрасно: щось можна зробити, зберігши автентику і максимум краси оселі. А якщо це меблі. Що робити з ними? Чи можна за мінімальні кошти повернути їм життя і дати друге дихання? Чи маєте поради, з чого потрібно починати, коли, наприклад, є старі дерев’яні стільці чи крісло, у якому протерлася тканина?
– Розбираємо меблі, шліфуємо, знежирюємо, знепилюємо, фарбуємо, якщо є потреба, то купуємо тканину в секонд хенді. А потім збираємо все до купи – і річ слугує далі. Головне мати бажання і почати це робити. Почати роботу багато хто боїться, вважаючи, що це дуже складно. Але сьогодні існує дуже багато різноманітних майстер-класів, звичайних відео в мережі інтернет, за якими можна починати роботу.
У мене в Інстаграмі існує навіть рубрика, де я викладаю фото, відео моїх підписників, які вони надсилають мені після того, як щось переробили. Це дуже надихає інших, підштовхує до того, щоб врешті наважитися самим.
– На той випадок, якщо хтось захоче допомогти меблями, виявить бажання надіслати їх чи привезти, чи є у вас такі запити?
– Такі запити справді є, але вони під конкретний проєкт. Я постійно роблю оголошення в соціальних мережах про те, в чому маємо потребу. Наприклад, світильники, якісь конкретні меблі. Люди відгукуються і намагаються допомогти. Але якогось складу, де б я могла зберігати ті речі, у мене немає. Це і не зовсім зручно б було, бо доводиться працювати у різних населених пунктах, навіть у різних регіонах, тому краще, коли допомога надходить безпосередньо туди, де її очікуємо.
– Хто вам допомагає?
– Головними моїми помічниками є нові власники оселі, часто приїжджають мої подруги. Бувало, що приходили на поміч місцеві жителі. Така спільна праця дуже корисна ще й тим, що дає змогу познайомитися людям один з одним. А вимушеним переселенцям – краще адаптуватися на новому місці. Якщо є питання по дизайну, раджусь з професійними дизайнерками.
– Чи доводилося вам в рамках проєкту працювати на Менщині?
– Так, починаючи з травня, ми працювали над облаштуванням оселі для родини переселенців з Херсонщини. Почалося все з повідомлення від Юлії: «Ми родина переселенців з Херсонщини. Мені 50 років, маю третю групу інвалідності. Мій чоловік, 52 роки, не бачить на одне око. Його мамі 76 років. Плюс старенька собака, яку не могли залишити. У нас в Синявці проживає сім’я брата. Вони знайшли нам будинок, але він потребував ремонту. Ми самі того не подужаємо, але готові у всьому допомагати. Якщо є можливість нам допомогти почати жити з нуля, то будемо вдячні. Повертатися нам нема куди. Наразі навіть якщо ми не підходимо під ваші умови, то просто дякуємо за вашу працю і небайдужість».
Я вирушила у Синявку, познайомилася з господарями, побачила обсяг робіт, які необхідно виконати. Після цього оголосила збір і ми приступили до роботи. Мені допомагали друзі, великих зусиль докладали і власники оселі та їхні родичі. Дуже вдячна всім людям, завдяки яким ми спільно змогли досягти бажаного результату. Радію, що змогли подарувати не лише затишок, а й надію в майбутнє та віру у добро ще одній родині.


