У кожного є такі запахи, звуки чи ще щось, що пов’язане з якимись подіями та людьми. Вдихнеш той запах чи почуєш пісню – і аж мурахи по шкірі, зупиняєшся, згадуєш з ностальгією. А тоді вже рухаєшся далі.
Одразу три п’янкі аромати дісталися потаємних куточків моєї пам’яті й накрили хвилею теплих і щемких спогадів. Бо кожен з них пов’язаний з дитинством і з найріднішими, найдорожчими людьми в житті, яких вже не почуєш, не побачиш, не обіймеш. Як же вас не вистачає, мамочко, таточку, бабусю…
Матіола
Матінка, матіола. Для мене ці слова співзвучні й поєднані між собою. Бо моя мама завжди сіяла матіолу. І чорнобривці, звісно ж, які сіють українські мами, й інші квіти. Та більше любила, як вечорами у дворі пахне матіола.
І я зростала з цим ароматом, і вже мої дітки, коли влітку гостювали у бабусі. Сиділи у дворі, говорили, співали.
Така непримітна, а з таким сильним солодким запахом
У своєму дворі я й раніше сіяла матіолу, а тепер – тим більше. А цьогоріч вона насіялася сама. Зійшла рано. Тепер щовечора просочується у кожну клітинку своїм запахом, солодким і болючим.
Ох, мамо, мамо, цвіте твоя любима матіола, нагадує про тебе. Та ми ж тебе і так не забуваємо, бо це неможливо. Уявляю, як би ти раділа і вітала свою онуку з захистом диплому на відмінно. Та ти ж це знаєш і пишаєшся нею. Ти поруч завжди: у наших словах і думках, діях. Часто ловлю себе на тому, що твоїми словами даю поради своїм дітям. Це навіки.
Липовий цвіт
Біля батьківського дому росли різні дерева. Тато любив працювати на землі, все вирощував, прищеплював, бджіл тримав. Не примушував помагати, але самим було цікаво. То й дітям, як ота гілочка, прищепилася любов до рослин, до природи, до садівництва.
Бджіл я боялася дуже. Пам’ятаю, допомагала татові, дмухала димарем у відкритий вулик, поки він діставав рамку. Коли над вухом загула бджола, кинула димар – і тікати. А тато кинувся рятувати мене, залишивши роботу.
Зате я вправно крутила медогонку, обрізала запечатані стільники, слухала про чарівний бджолиний світ, їхній розумний родинний устрій і чманіла від медово-прополісового духу, що йшов по всій хаті.
Так от, до чого тут липовий цвіт? Росла біля двору й липа, тож липовий мед у нас був. А ще ми обривали квітки на чай. Розстелені у веранді або на горищі, вони висушувалися. І густий липовий медовий аромат висів у повітрі.
Тепер, проходячи повз квітучу липу, я завмираю, не можу насолодитися ароматом. Як і повернутися у той час…
Дика полуниця
Кожного літа на канікули нас відвозили до бабусі. Щасливе безтурботне дитинство! З Новгород-Сіверського району тягнеться коріння мого роду. У селі Араповичі жила найкраща в світі, найдобріша і наймудріша бабуся Поля, на честь якої мене назвали.
Тут ми й каченят бабусиних пасли, і допомагали, і, бувало, шкодничали, як усі діти. Тут ходили по хліб до магазину. З подружками злітали з високої гори до порому. Дивилися, як чимале стадо корів перепливає Десну. Виходять з води з круглими боками, з повним вим’ям, звуть своїх господарів.
Тут і до клубу ходили, як постаршали. По ярах збирали материнку, звіробій, ще якісь лікувальні трави, соковиту сизу ожину.
Це не суниця, а саме полуниця. І смак інший, і запах
А на кручах, порослих різнотрав’ям, знаходили ягоди дикої полуниці. Яка ж вона була велика, солодка і духмяна! Цей аромат я не забуду ніколи.
Коли мамі багато років по тому хтось наділив саджанців такої полуниці, я посадила і в своєму дворі. Вона дуже швидко розростається. Зовсім невимоглива, справжня дикунка, заполоняє собою весь простір. А нагріті за день сонцем стиглі ягоди вечором наповнюють подвір’я своїм незрівнянним ароматом літа і дитинства. Змагаючись із матіолою.
Залишилось посадити біля двору липу.
